Осінь в оповіданнях М. М. Пришвіна
Осінь в оповіданнях М. М. Пришвіна
Оповідання про природу осіннього часу року
Початок осіни Осинкам холодно Осіння роска Ветренний день Роса Листопад Горобина червоніє Заводь Іван-Так-Марья Осінні листики Останні квіти
Початок осіни
Сьогодні на світанку одна пишна береза виступила з лісу на галявину, як у криноліні, і інша, боязка, худенька, роняла аркуш за листком на темну ялинку. Слідом за цим, поки розвиднювалося більше й більше, різні дерева мені стали показуватися по-різному. Це завжди буває на початку осіни, коли після пишного
Я оглянувся навколо себе. От купина, розчесана лапками тетеревей. Раніше, бувало, неодмінно в ямці такої купини знаходиш перинку тетерева або глухаря, і якщо воно рябе, то знаєш, що копалася самка, якщо чорне — півень.
Тепер у ямках розчесаних купин лежать не перинки птахів, а опалі жовті листики. А те от стара-престара сироїжка, величезна, як тарілка, вся червона, і краю від старості загорнулися нагору, і в блюді плаває жовтий листик берези
Осинкам холодно
У сонячний день восени на узліссі ялинового
Осеннаяя роска
Заосіняло. Мухи стукають у стелю. Горобці табуняться. Граки — на прибраних полях.
Сороки сім’ями пасуться на дорогах. Роски холодні, сірі. Інша росинка в пазусі аркуша весь день просверкает.
Ветренний день
Цей свіжий вітер уміє ніжно розмовляти з мисливцем, як самі мисливці часто бовтають між собою від надлишку радісних очікувань. Можна говорити й можна мовчати: розмова й молчанье легені в мисливця. Буває, мисливець жвавий щось розповідає, але раптом мигнуло що-небудь у повітрі, мисливець подивився туди й потім: «А о чим я розповідав?» Не згадалося, і — нічого: можна що-небудь інше почати. Так і вітер мисливський восени постійно шепотить про щось і, не доказавши одне, переходить до іншого от донеслося бормотанье молодого тетерева й перестало, кричать журавлі
Роса
З полів, з лугів, з вод піднялися тумани й станули в небесній лазурі, але в лісі тумани застрягли надовго. Сонце піднімається вище, промені крізь лісовий туман проникають у глибину хащі, і на них там, у хащі, можна дивитися прямо.
Зелені доріжки в лісі всі начебто куряться, туман скрізь піднімається, вода пухирцями сідає на листи, на хвоинки ялинок, на павутинні мережі, на телеграфний дріт. І, у міру того як піднімається сонце й розігрівається повітря, краплі на телеграфному дроті починають зливатися одна з інший і рідіти. Напевно, т же саме робиться й на деревах: там теж зливаються краплі
И коли, нарешті, сонце стало порядно гріти на телеграфному дроті, більші райдужні краплі почали падати на землю. І те ж саме в лісі хвойний і листяному — не дощ пішов, а начебто пролилися радісні сльози. Особливо тремтливо-радісна була осика, що коли впала зверху одна крапля приводила у движенье чуйний аркуш, і так усе нижче, усе сильніше вся осика, у повній затишності блискаючи, тремтіла від падаючої капелі
У цей час і деякі високонастороженние мережі павуків пообсохли, і павуки стали підтягувати свої сигнальні нитки. Застукав дятел по ялинці, заклював дрізд на горобині
Листопад
От з густих ялинок вийшов під березу заєць і зупинився, увидя більшу галявину. Не посмітив прямо йти на ту сторону й пішов навкруги всієї галявини від берізки до берізки. От він зупинився, прислухався. Хто боїться чогось у лісі, те краще не ходи, поки падають листи й шепотяться.
Слухає заєць: всі йому здається, начебто хтось шепотиться позаду й крадеться. Можна, звичайно, і боягузливому зайцеві набратися хоробрості й не оглядатися, але отут буває інше: ти не побоявся, не піддався обману падаючих листів, а саме от отут хтось скористався й тебе позаду під шумок схопив взуби.
Горобина червоніє
Ранок малоросистое. Зовсім немає павутин на вирубках. Дуже тихо. Чутно желну, сойку, дрозда.
Горобина дуже червоніє, берізки починають жовтіти. Над скошеною травою зрідка перелітають білі, ледве побільше моли, метелика
Заводь
Серед обгорілих від лісової пожежі торік дерев збереглася одна невелика осинка на самому краї високого яру, проти нашої Казенної заводі. Біля цієї осинки влітку стіг поставили, і тепер восени від часу він став жовтим, а осинка яскраво-червоної, палаючої. Далеко бачиш цей стіг і осинку й довідаєшся нашу заводь, де сомів стільки ж, скільки у великому місті жителів, де по ранках шелеспер, страшний хижак, викидається на зграю рибок і так хльостає хвостом по воді, що рибки перевертаються нагору черевом, і хижак їх поїдається
Дрібної рибици так багато у воді, що від удару весла спереду часто вискакує наверх зграйка, начебто хтось її нагору підкинув. На вудку риба вже погано береться, а соми по ночах ідуть на жабу, тільки жаб цього року з нагоди сухмени дуже мало, так само мало й павуків, і цими червоними осінніми днями в лісі зовсім немає павутини
Незважаючи на морози, на Кубре ще зустрічаються квітучі лілії, а маленьких дрібних квіточок, схожих на суницю, на воді цілі галявини, як білі скатертини
Лілії білі лежали на блюдцях зелених, і граціозні ніжки їх у чистій воді так глибоко виднілися, що якщо дістати їх, змірятися, то, мабуть, нас і двох на них не вистачило би.
Іван-Так-Марья
Пізньою осінню буває іноді зовсім як ранньої навесні там білий сніг, там чорна земля. Тільки навесні з таловин пахне землею, а восени снігом. Так неодмінно буває: ми звикаємо до снігу взимку, і навесні нам пахне земля, а влітку принюхаємося до землі, і пізньою осінню пахне нам снігом
Рідко буває, прогляне сонце на яку-небудь годину, але зате яка ж це радість! Тоді велике задоволення доставляє нам який-небудь десяток уже замерзлих, але вцілілих від бур листів на вербі або дуже маленька блакитна квітка під ногою
Нахиляюся до блакитної квітки й з подивом довідаюся в ньому Івана: це один Іван залишився від колишньої подвійної квітки, усім відомого Ивана-да-Марьи.
По правді говорячи, Іван не теперішня квітка. Він складний з дуже дрібних кучерявих листиків, і тільки колір його фіолетовий, за те його й називають квіткою. Теперішня квітка з маточками й тичинками тільки жовта Марья.
Це від Марьи впали на цю осінню землю насіння, щоб у новому році знову покрити землю Иванами й Марьями. Справа Марьи багато сутужніше, от, вірно, тому вона й обпала раніше Івана
Але мені подобається, що Іван переніс морози й навіть заголубів. Проводжаючи очами блакитна квітка пізньої осені, я говорю потихеньку:
— Іван, Іван, де тепер твоя Марья?
Осінні листики
Перед самим сходом сонця на галявину лягає перший мороз. Причаїтися, почекати в краю, — що там тільки робиться, на лісовій галявині! У півмороку світанку приходять невидимі лісові істоти й потім починають по всій галявині розстеляти білі полотна. Перші ж промені сонця забирають полотна, і залишається на білому зелене місце.
Помалу біле все зникає, і тільки в тіні дерев і купин довго ще зберігаються біленькі клинушки.
На блакитному небі між золотими деревами не зрозумієш, що діється. Несе вітер аркуші або зграйками зібралися дрібні пташки й несуться в теплі далекі краї
Вітер — турботливий хазяїн. За літо скрізь побуває, і в нього навіть у самих густих місцях не залишається жодного незнайомого листика. А от осінь прийшла — і турботливий хазяїн забирає свій урожай
Листи, падаючи, шепотяться, прощаючись навік. У них адже так завжди: раз ти відірвався від рідного царства, те й прощайся, загинув
Останні квіти
Знову морозна ніч. Ранком на поле побачив групу вцілілих блакитних дзвіночків, — на одному з них сидів джміль. Я зірвав дзвіночок, джміль не злетів, стряхнув джмеля, він упав.
Я поклав його під гарячий промінь, він ожив, оправився й полетів. А на раковій шийці точно так само за ніч заціпнула червона бабка й на моїх очах оправилася під гарячим променем і полетіла. І коники у величезному числі стали сипатися з-під ніг, а серед них були трескунки, що злітали із тріском нагору, блакитні і яскраво-червоні
М. Пришвін «Пори року»
Осінь в оповіданнях М. М. Пришвіна