Поєднання протилежних оцінок революції в поезії Павла Тичини «Одчиняйте двері»
Тичина — найвеличніший український поет 1920-х. Поряд із Франком. Бажаном і Гончаром висувався на Нобелівську премію.
На думку відомого вченого Дмитра Степовика, у психіці Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного діяча й самітника. Така людина усвідомлює, що живе неправильно, але змінити нічого не може. Тичина — доглибинно роздвоєний тип.
Він говорить протилежне не тому, що пристосовується, а тому, що інакше не може. Його існування визначає розірваність, непристосованість до життя. За питомо релігійним
Матерія мертва й сама по собі не має життєвого потенціалу, тому «жити» означає «творити». Світ витворився як досконалість із торжеством добра. Цей світ безсмертний тому, що він єдиний.
Поет переживає відкриття єдності речей, які різними є на перший погляд, а в дійсності є поєднуваними.
Наприклад, у час смерті батька 1906 року юний поет пише два вірші,
І ліричного героя до іеної: Мотив вірша «Одчиняйте двері» — ставлення кривавого монстра революції як до власної нареченої
Одчиняйте двері — Наречена йде! Одчиняйте двері Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть… Одчинились двері — Горобина ніч!
Одчинились двері — Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ…
Заклик-рефрен «одчинити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до революції-нареченої. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так: у церкві перед олтарем стоїть молодий, котрий гристрасно чекає на свою наречену для здійснення шлюбної церемонії.
Молодий або хтось інший закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з явилася, стоїть за дверима й готова підійти до молодого. У чеканні на молоду все завмирає на найвищий точці напруження, і в першу чергу завмирає молодий.
Наречена з’являється, і необоротними наслідками її появи є горобина ніч, закривавлені шляхи й незвичний дощ, котрий іде… незриданними сльозами й тьмами.
ОтжЕ, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
Поєднання протилежних оцінок революції в поезії Павла Тичини «Одчиняйте двері»