Приклад твору: — Опис ранкового степу в Гоголя й липневого ранку в Тургенєва
Великі російські письменники Гоголь і Тургенєв у своїх добутках «Тарас Бульба» і «Бежин луг» описали прекрасний літній ранок. Ці художники слова жили в минулому столітті, але коли читаєш їхнього опису, то здається, що разом з ними бачили цей ранок зовсім недавно. Обоє автора дають опис від себе. І коли читаєш, то почуваєш хвилювання, з яким письменник розповідає про рідну природу.
Гоголь відкриває перед читачем картину степу поступово.
І чим більше ми вдивляємося в степову широчінь, тим яскравіше вона розцвітає й звучить. Автор
Гоголь в описі ранку вживає багато гіперболічних порівнянь. Він порівнює степ із зеленої девственною пустелею. Гоголь, звичайно, перебільшує, говорячи, що вершників не було видно в траві, але гіпербола — його улюблений прийом. Тургенєв використовує безліч епітетів.
Це надає оповіданню м’якість і барвистість.
Майже до кожного
Однієї із самих болісних загадок для Тургенєва завжди була Природа, тому що вона для письменника була щирим Божеством. У її сутності він намагався знайти гармонію й спокій. Але Природа й жахала його — свого співака — байдужістю й відсутністю видимої мети у твориться нею життя: «…вона змушує кров звертатися в моїх жилах без усякої моєї участі, і вона ж змушує зірки з’являтися на небі, як прищі на шкірі, і це їй однаково нічого не коштує, і немає їй у тім великої заслуги.
Це штука — байдужа, наказова, ненажерлива, себелюбна, гнітюча — це життя, природа або Бог; називайте її як хочете, але не поклоняйтеся їй… Тому що в акті утвору полягає не більше слави, чим є слави в падаючому камені, у поточній воді, у шлунку, що переварюється…» — писав И.
С. Тургенєв 28 липня 1846 року Поліні Віардо. Природа була для Івана Сергійовича й першопричиною гамлетівського початку — одного із проявів її загального закону, він бачить у ній «загальну й нескінченну гармонію», у якій існують геть усе.
Всі життя зливаються у світове життя — це загальна таємниця, що ми бачимо й не бачимо. У Природі все відособлено й у той же час злита — це загальна таємниця. Людині часом важко або навіть неможливо знайти заспокоєння в «нескінченності гармонії», тому що вона поза розумом.
Байдужність Природи, втілена в непорушності її законів,- от що харчувало космічний песимізм Тургенєва. «Для мене в непохитності законів природи є найжахливіше, тому що я ніякої мети, ні злий, ні благий, не бачу в них»,- говорив він Полонскому наприкінці життя. Смутним підсумком подібних міркувань став вірш у прозі «Природа».
Поет звертається до «нашої загальної матері» з питанням про її турботи: «не про чи майбутні долі людства» вони? Але виявляється, що предмет для її дум — «Як би додати більшу силу м’язам ніг блохи, щоб їй Зручніше було рятуватися від ворогів своїх». Поет вражений: «Але хіба ми, люди, не улюблені твої діти? » Природа ж холодно спокійна: «- Усе тварини мої діти,- промовила вона,- і я однаково про їх піклуюся — і однаково їх винищую. — Але добро…
Розум… справедливість…- пролепетав я знову. — Це людські слова,- пролунав залізний голос.
— Я не відаю ні добра, ні зла… Розум мені не закон — і що таке справедливість? Я тобі дала життя — я її відніму й дам іншим, чирвам або людям… мені однаково…
А ти поки захищайся — і не заважай мені! » Розум художника не може осягнути цього протиріччя й безнадійності існування — розум шукає опори.
Тургенєв — прекрасний лірик, його й прозаїчні добутки буяють описами картин природи. Причому природа в них співзвучна настроям героїв або виступає в контрасті з ним. Це типове для XIX століття зображення природи одержало своє продовження в добутках Ф.
Достоєвського, Л. Толстого, Н. Некрасова. І сьогодні ми часто дивимося навколо очами И. С. Тургенєва.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Приклад твору: — Опис ранкового степу в Гоголя й липневого ранку в Тургенєва