Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов
Навичку визначають як «психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії».
У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути доведені «до оптимального рівня досконалості», що забезпечує спрямованість уваги людини при здійсненні МД лише на зміст свого висловлювання чи того повідомлення, яке вона сприймає на слух або читає.
Щоб досягти «рівня навички», мовленнєва дія має
Автомотизованість — одна з найголовніших якостей будь-якої навички. Вона передбачає певну швидкість виконання операцій, що входять до дії, її цілісність та плавність, а також послаблення напруженності.
Стійкість, тобто підготувати окремо сформовані навички до взаємодії, об;єднати різні труднощі, які досі долалися окремо.
Гнучкість навички розглядають у двох планах: 1) як здатність включатися у новій ситуації; 2) як здатність функціонувати
Уміння можна визначити як оптимальний рівень досконалості певної діяльності. Відповідно до основних видів МД відносять 4 основних уміння: уміння говорити, писати, уміння аудіювати та уміння, читати.
Етапи формування навичок: Перший етап: на цьому етапі учні знайомляться з новим мовним матеріалом — граматичним, лексичним, фонетичним і виконують окремі мовленнєві дії за зразком. Тут створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички.
На другому етапі має місце автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином на рівні фрази/речення.
Формується не лише така якість як автоматизованість, але й гнучкість.
На третьому етапі має місце подальша автоматизація дій учнів з новим мовленнєвим матеріалом на РІВНІ понадфразової єдності. Новий матеріал вживається поряд з тим, що вивчався раніше, завдяки чому формується така якість навички як стійкість.
Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов