Розряди поезії
Розряди поезії Серед безлічі різноманітних поетик мені близька одна з индийскихс її поділом добутків поетів на три розряди Нижчий розряд становлять описові вірші; середній — вірші, у яких виявлене який-небудь загальнозначущий зміст; вищий — вірші, присвячені якому-небудь почуттю, що залишається не до кінця виявленим. Зараз спробую проілюструвати ці розряди, як я їх розумію, прикладами із творчості того самого поета.
Мій вибір припав на Буніна. Його вірші мені аналізувати легше, тому що він мені не родственен за духом, але всупереч
Якщо який-небудь живописець узявся б своїми засобами відтворити цю картину, то йому не треба було б привносити в неї додаткові штрихи. Тут представлена навіть така дрібна подробиця, як роздвоєне від напруги копито бика. Бунін досягає граничної видимості, але, скорений мальовничою емоцією,
Цей текст хоч вирежи, встав у раму й повісь на стіну як полотно живописця. Тепер приклад вірша із загальнозначущим змістом
ШЕСТИКРиЛиЙ
Мозаїка в Московському соборі Червонів ти в заграві Батия — І стемнів твій моторошний погляд. Ти крила рудо-золоті У священному трепеті простяг. Побачив ти Грозного юрода Чернечий стертий шлик — І назавжди у вигинах зводу Застиг твій великоокий лик.
Яка енергія почуттів!
Скільки ненависті в новоявленого захисника боярства до Івана IV! Про ці вірші Шмельов Буніну: «Чудово, глибоко, тонко. Краще я й сказати не можу.
Я їх вивчив напам’ять.
Я ношу їх у собі. Чудово! Адже в «Шестикрилом» вся російська історія, вигляд життя».
А яке виконання! Яка звукопись! Як влучно, прямо в центр мішені пущена стріла дзвенячої алітерації на «з», що простромлює Грозного в саме серце!… І все-таки історія, як і філософія, навряд чи виграють від викладу мовою поезії.
Погодитеся, історія й філософія, виражені слізьми, вигуками, бурхливими страстями, странновати. Кому хочеться вникнути в історію й філософію, тому варто читати не Алкея, Имру-Уль-Кайса, Хакани, Державіна, Фета, а праці істориків і філософів. Однак «Шестикрилий», безумовно, заслуговує захватів, тим більше що історія, належачи не до первозданного, а вторинній природі, не благодатний матеріал для поезії. І, нарешті, вірші, у яких головним є почуття НІЧ Крижана ніч, мистраль, Бачу у вікна блиск і далечінь Гір, пагорбів нагих.
Золоте недвижне світло До постелі ліг, Нікого в підмісячної ні, Тільки я да Бог.
Знає тільки він мою Мертвий сум, Ту, що я від усіх тану… Холод, блиск, мистраль. Цей вірш являє собою цілісну метафору. У першому ж його слові втримується натяк на те, що поет прибігає до метафоричного мовлення.
Ліричний герой перебуває будинку, поруч із теплою постіллю, а холоднеча там, за вікном. Виходить, епітет «крижана» ставиться не тільки до ночі, інакше він був би надлишковим, адже сказаний же мистраль, так називається холодний средиземноморский вітер…
У ті ж дні Бунін писав Алданову: «А чим я живу тепер «у вищому змісті слова» — про цьому дуже важко говорити. Найбільше, здається, почуттями й думками про те, чому якось нізащо не віриться, що здається дивовижно неправдоподібним, дивним, неможливим, а тим часом по-диявольському непорушним, — про те, що я живу як який-небудь той, до якого от-от увійдуть в 4 ч.
45 м. ранку й скажуть: «Мужайтеся, година ваш настав…
» Ніч у вірші «крижана» тому, що ліричного героя гнітить «мертвий сум». Ці слова резонують, викликають асоціацію з могильним холодом, очікуванням смерті. Тоді й постіль навіває думка про важку хворобу.
Ліричний герой, як, на жаль, нерідко трапляється при смертельній недузі, покинуть, тому «нікого в підмісячної ні». Він настільки самотній, що єдиний свідок холоду, що обвіяв його душу, тільки бог.
Відчуття холоду пронизує вірш від першого до останнього слова, що вказує на зосередженість ліричного героя на своєму сумному почутті. Крім цього сумного почуття, у вірші більше немає нічого, тому що й » крижана ніч», і «мистраль», і «постіль», і «мертвий сум», і «холод», і «недвижне світло» малюють картину не зовнішнього, а внутрішнього миру ліричного героя.
Він вслухується в кроки смерті, що наближається, але «таїть мертвий сум від всіх», тому що однаково ніхто його не зрозуміє. Та і як зрозуміти?
Можна зрозуміти, чому в евклідовій геометрії паралельні лінії не перетинаються, чому тіла при нагріванні розширюються, чому філософ уважає, що двічі в одну ріку не ввійти, чому якийсь король напав на сусідню країну. Але почуття іншої людини зрозуміти не можна вже в силу того, що почуття не піддається логічному вираженню. Його можна лише навіяти на душу, що найкраще із всіх видів мистецтв виходить у доконаної, чистої поезії.
Поезія волає до співпереживання, до співчуття. Цей шедевр був створений, коли Буніну було вісімдесят два роки. А яка свіжість почуттів!
А скільки в цих віршах юнацького романтизму!
А бездонна глибина, добута величезним життєвим досвідом! Як тут все прекрасно зійшлося! Потрясає й інше. «Ніч» з’явилася після поетичної паузи, що тривала чверть століття.
Це унікальний випадок у нашій поезії. Він красномовно свідчить про те, що, незважаючи на особисту невпорядкованість, бесприютность, матеріальні тяготи, різні недуги, треба тримати серце розкритим для поезії. Поезія вимагає, щоб поет завжди був відданий їй всією своєю істотою.
Розряди поезії