Січ — запорізька столиця козацтва

Багато складено пісень, балад, дум про запорозьких козаків, бо були вони спритні, мужні, сміливі. Не раз захищали Україну від ворогів, часто приходили на допомогу невільникам.

У боях і походах відзначалися розумом і хитрістю, вражаючи ворогів великою відвагою, дивовижним терпінням, здатністю переносити найгірші нестатки і жах смерті. Жили вони за неприступними порогами Дніпра, серед незліченних островів, непрохідних очеретів. «Січ — мати, а Великий Луг — батько! Степ та воля — козацька доля»,- говорили наші мужні предки. Живучи

у дикому степу, вони байдужіли до звичних мирських радостей, нехтували добробутом, глузували з багатства, здається, навіть жіночі чари не мали над ними влади.

Відданий дружині душею і тілом, козак уже не зміг би беззастережно виконувати свій обов’язок. Для забезпечення високої боєздатності війська потрібні були насамперед молоді, неодружені. Звідси — сувора етика неписаних законів Великого Лугу. У Січ під страхом смерті заборонялося приводити жінок. І це, я думаю, правильно.

Козаки бажали мати регулярне військо з високою бойовою готовністю. А ще вони досить відповідально ставилися до шлюбу. Я захоплена атмосферою лицарської доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існували серед козацтва.




Січ — запорізька столиця козацтва