Терміни, використовувані у формулюваннях завдань
Абзац — 1. Відступ і виступ у початковому рядку тексту. 2. Відрізок письмового або друкованого тексту від одного нового рядка до іншої. Найпоширеніша функція абзацу — логіко-значеннєва, тобто абзац членує текст на логічно й за змістом поєднувані частини. Також можливі експресивно-емоційна, акцентно-видільна й композиційна функції.
Аргумент — судження, за допомогою якого обгрунтовується істинність якого-небудь іншого судження. Аргументація — приведення доводів, або аргументів, з наміром викликати або підсилити співчуття іншої
Проявляється в тім, що художник організує життєвий матеріал відповідно до власного естетическим ідеалом, використовуючи при цьому певні художні засоби. Доказ — міркування, що встановлює істинність якого-небудь твердження шляхом приведення інших тверджень, істинність яких уже
У доказі розрізняються теза — твердження, яку потрібно довести, і підстава, або аргументи, — ті твердження, за допомогою яких доводиться теза. Ідея — головна думка художнього твору, що виражає відношення автора до дійсності. Передається всією художньою структурою добутку. Коректний — 1. Увічливий, чемний, тактовний.
2. Правильний, точний.
Логічні помилки — помилки, пов’язані з порушенням послідовності виклади думок. Найбільш типовими з них є такі: відступ від теми; підміна тези; порушення логічної послідовності в розгляді теми або проблеми; неправильна розбивка тексту на абзаци; уживання непереконливих прикладів для доказу судження; відсутність значеннєвого зв’язку між заявленою темою й змістом вступу ; порушення логічного зв’язку між частинами твору; порушення логічного зв’язку між тезою й доказом — цитатою; нерозмірність частин твору й т.
П. Опонент — що противополагает, що заперечує. Супротивник у суперечці. Позиція автора — відношення автора до теми або проблеми тексту. Полемічні прийоми — прийоми, використовувані для того, щоб захистити свою точку зору й спростувати думка.
Приклад — факт або окремий випадок, використовуваний як відправний пункт для наступного узагальнення й для підкріплення зробленого узагальнення.
Факт, що обирається в якості приклада, або випадок повинен виглядати ясним і незаперечним. Приклад повинен підбиратися й формулюватися таким чином, щоб він спонукував перейти від одиничного або часткового до загального, а не від частки знов-таки до частки. Проблема — усвідомлення суб’єктом неможливості дозволити труднощам і протиріччя, що виникли в даній ситуації, засобами наявного знання й досвіду. На відміну від завдання проблема усвідомлюється як така суперечлива ситуація, у якій мають місце протилежні позиції при поясненні тих самих об’єктів, явищ і відносин між ними.
У проблемі центральним елементом є протиріччя.
Проблема — складне питання, що вимагає дозволи, дослідження. Він може одержати відповідь, а може залишитися невирішеним. Проблема — складна, найчастіше конфліктна життєва ситуація, що автор ставить у центр свого добутку.
Проблематика — сукупність проблем. Міркування — це тип мовлення, у якому автор доводить щось, міркує про щось, намагаючись при цьому встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, і доходить якого-небудь висновку, судженню. Міркування може являти собою доказ, пояснення або міркування. Звичайно в міркуванні виділяються три частини: теза, доказ, висновок.
Теза — один з елементів доказу, положення, істинність якого обгрунтовується в доказі. Теза повинен задовольняти наступним правилам: а) теза повинен бути сформульований ясно й точно; б) теза повинен залишатися тим самим протягом усього доказу. Тема тексту — коло життєвих явищ, зображених у добутку, коло подій, скріплений авторським задумом.
Фактичні помилки — невідповідність змісту висловлення реальної дійсності, перекручування тих або інших фактів. Найбільш типові фактичні помилки: недостатнє засвоєння змісту вихідного тексту ; незнання предмета, про яке мова йде, фактичного положення справ; змішання епох, авторів, назв; незнання дат; перекручування в цитуванні; гіперболічне, перебільшене висвітлення фактів і т. п. Літературознавчі терміни Анафора — фігура, заснована на повторенні значимого елемента на початку кожного відрізка мовлення (речення, фрази, рядка…
). Антитеза — різке протиставлення понять, думок, образів. Гіпербола — художній прийом, заснований на перебільшенні тих або інших властивостей зображуваного предмета або явища. Градація — фігура, що сполучить зіставлення по подібності й контрасту.
Складається з ряду словесних компонентів, що мають щось загальне в значенні й у той же час протипоставлених один одному по інтенсивності прояву цього загального. Протиставлення підсилюється або, навпаки, падає від компонента до компонента. Розрізняють висхідну й спадну градацію. Інверсія — порушення звичайного розташування складове речення слів або словосполучень.
Результатом інверсії є те, що переставлений елемент виявляється интонационно виділеним і залучає до себе додаткова увага.
Метафора — уживання слова в переносному значенні на основі подібності в якому-небудь відношенні двох предметів або явищ. В основі метафори лежить порівняння, тому метафори називають також схованим порівнянням. Подібність між предметами або явищами може бути засноване на всіляких рисах: формі, місці знаходження й т.
Д. Уособлення — різновид метафори, присвоєння предметам неживої природи або абстрактних понять властивостей живих істот. Повтор — фігура, що будується на повторенні слова, словосполучення, рідше на повторенні речень. Повтор часто використовується для вираження тривалості дії або стани, тимчасової й просторової тривалості.
Але повтор може використовуватися й для вираження щиросердечного стану.
Риторичне питання — судження, позитивне або негативне, убране у форму питального речення. Основна функція риторичного питання полягає в тому, що він зображує сумніви або роздуми мовця й одночасно повідомляє про результати цього роздуму або хоча б натякає на них. Риторичне питання не припускає відповіді; така форма використовується для того, щоб привернути увагу співрозмовника.
Уживається для виділення значеннєвих центрів. Риторичний вигук — окличне речення, що виконує в тексті роль емоційного посилення.
Порівняння — уподібнення зображуваного явища іншому по якому-небудь загальному для них ознаці з метою виявити в об’єкті порівняння нові важливі властивості. Епітет — образне визначення предмета, явища. Епітет відрізняється від простого визначення художньою виразністю, він передає відношення автора до зображуваного предмета.
Терміни, використовувані у формулюваннях завдань