Твір на тему: Історія душі людської» у романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»

У передмові до роману «Герой нашого часу» Лермонтов визначає своє письменницьке завдання — намалювати «сучасної людини», «портрет, ськладена з пороків усього нашого покоління». Бєлінський назвав роман «смутною думою про наш час». Особливість роману в тім, що портрет часу рисується як історія однієї людської душі. Сам Печорін, міркуючи про своє життя, знаходить у ній багато загального з долею свого покоління. «Ми не здатні більше до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя, тому що знаємо

його неможливість і равнодушно переходимо від сумніву до сумніву».

Завдання відтворити історію однієї душі дозволили Лермонтову намалювати ськладний і суперечливий характер героя. У вчинках і думках Печоріна багато жорстокого й егоїстичного.

Він підкреслено холодно обходиться з Максимом Максимичем, що захоплено зустрів його після довгої розлуки; є причиною загибелі Бэли; грає почуттями князівни Мері, тому вона вважає, що він «гірше вбивці». Він цинічно міркує про дружбу, про любов, про щастя, про страждання й радості інших тільки у відношенні до себе. Печорін приносить страждання всім, з ким зустрічається:

Бэле, «чесним контрабандистам», Мері, Грушницкому, Максимові Максимичу.

Але це не заважає йому з усією строгістю ставитися до самого себе. Він називає себе «моральним калікою», «катом» . Він усвідомлює, що прожив життя порожню й безцільну: «Навіщо я жив? Для якої мети я народився?

» Він не бачить змісту й радості в житті: «Я — як людина, що позіхає на балі, що не їде спати тільки тому, що ще немає його карети». Однак душу Печоріна ськладається не тільки з темних сторін. Це герой, що жадає любові, добра й краси, здатний на добро. Іноді назовні проривається його «холодний, неспроможний розпач».

Лермонтов зображує його потрясіння смертю Бэли, його жагучу трагічну любов до Віри, здатність почувати природу. Чарівність особистості Печоріна — у його гострому розумі, в умінні глянути на себе з боку, у силі характеру, у бажанні самому творити свою долю.

«Я завжди смелее йду вперед, коли не знаю, що мене очікує». Навіть у жалюгідному Трутницком він сподівається побачити пробудження шляхетності й совісті. При всій самобутності й унікальності особистості Печоріна його життя — «рівний шлях без мети».

Це трагедія «героя свого часу». На що міг направити свої багаті щиросердечні можливості Печорін? Соціально-психологічні умови епохи, що вимагають сліпої покори традиціям і слухняності, не дають простору й щирого сенсу життя такої особистості. Розчарування й ськептицизм — теж чорта часу.

Характеризуючи Печорінськое покоління, Герцен писав: «Змушені мовчати, ми навчилися, замикаючись у собі, виношувати свої думки — і які думки!.. Те були сумніву, заперечення, думці, повні люті».




Твір на тему: Історія душі людської» у романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»