Твір на тему: Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова
Поема — один із самих цікавих і важких жанрів літератури. Уже саме положення поеми в системі пологів літератури вказує на своєрідність цього жанру. З одного боку, поема може належати до епосу — такі «Полтава» А. С. Пушкіна, «Добре!» В.
В. Маяковського, з іншого боку — до лірики, куди можна віднести «Руслана й Людмилу» і «Циган» А. С. Пушкіна, «Орину, мати солдатську» Н. А.
Некрасова, «Солов’їний сад» А. А.
Блоку. «Ганна Онєгіна» С. А. Єсеніна й «Дванадцять» А. А. Блоку мають ознаки обох пологів літератури
В. Гоголь взагалі епічні «Мертві душі» назвав поемою, маючи на ту повну підставу, виходячи з жанрової багатозначності цього художнього твору. Є ще одна цікава подробиця, помічена при знайомстві із творчістю багатьох російських поетів: починаючи, як правило, з ліричної поеми, багато авторів потім переходять до епічним або лисичанським. Саме таким шляхом ішли А. С. Пушкін, Н.
А. Некрасов, А. А. Блок, С. А.
Єсенін, В. В. Маяковський і багато хто інші. Жанр поеми — один з любимейших у творчості Лермонтова. За своє коротке життя він створив більше десяти поем, закінчених
Друкуючи майже все, що створював у лірику й прозі, він продовжував експериментувати у своєму улюбленому жанрі. Мені здається, що Лермонтову вдалося створити добутку, що стали класикою жанру романтичної поеми: «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова», «Мцирі», «Демон». Для романтичної поеми характерні такі риси, як гострі конфлікти, що лежать в основі сюжетів, що веде положення героя, особистості виняткової, на голову вище навколишніх його людей, що перебуває в повній гармонії з миром природи. Зразком, своєрідною навчальною допомогою з російського романтизму зовсім справедливо вважається поема М. Ю.
Лермонтова «Мцирі». Її проблематика пов’язана із центральними мотивами творчості великого поета: мотивами волі й волі, самітності й вигнання, злиття героя з миром, Твір на тему Землі й Неба. В основі сюжету «Мцирі» лежить традиційна романтична ситуація — втеча з неволі.
Ця Твір на тему пронизує вся творчість поета: і ліричний герой більшості його віршів, і герої багатьох драматичних добутків несуть на собі печатка втікача. Такі образи випадного ченця, бранця монастирської в’язниці. Монастир як в’язниця завжди залучав думку й почуття поета, причому Лермонтов не ставив знак рівності між монастирем і вірою. Втеча Мцирі із чернечої келії не означає безвір’я: це лютий протест героя проти оковів, накладених на нього. Ні Бога поза вільним вибором особистості, не може бути святим шлях, ступити на який людини змусили — таке етичне переконання автора, вистраждане не без внутрішньої боротьби з безбожництвом, юнацьким запереченням загальновизнаного. «Мцирі» — апофеоз лермонтовського романтизму.
Герой поеми — могутня особистість, що протистоїть навколишньому світу.
Дія розвертається на Кавказі, серед вільної й шаленої природи, родинній душі героя. Мцирі вище всього цінує волю, не приймає того способу життя, що цілком задовольняє ченців монастиря: Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг. Романтичний мотив єднання людини із природою в поемі посилений цілком усвідомлено: душу Мцирі прагне до злиття з тим середовищем, у якій він був породжений і вже неясну пам’ять про яку він дбайливо зберігав у своєму серці, що рветься до рідних могил, до «крутих і темних ськель», до родючих долин.
Цей духовний зв’язок з батьківщиною — головна риса, що визначає характер героя.
Він зберігає вітчизну в душі, він готується до зустрічі з нею, тому що на чужині життя для нього не має змісту. Заради миттєвого злиття з батьківщиною Мцирі готовий на найбільшу жертву — втрату безсмертя душі: На жаль!
— за кілька мінут Між крутих і темних ськель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б рай і вічність проміняв… Воля для Мцирі — вище благо, головна цінність життя, її зміст. Час, проведений у монастирі, він уважає лише подобою буття, долею нетворчих, нудних людей.
Три дні волі стали щирої, єдино можливої для волелюбної, вольової особистості життям: Ти хочеш знати, що робив я На волі? Жив — і життя моя Без цих трьох блаженних днів Була б печальней і хмурній Неспроможної старості твоєї.
Ці три дні повної, абсолютної волі дозволили героєві довідатися себе. Він згадав дитинство: раптово відкрилися йому картини дитинства, проведені в батьківському будинку: И згадав я батьківський будинок, Ущелина наше й навкруги В тіні розсипаний аул.
Мцирі за три дні прожив целую життя: був дитиною в рідному домі, воїном і мисливцем, що випробував себе у двобої з барсом, боязким закоханим, що із захватом дивився на «діву гір». Він був у всім сином своєї землі й свого народу: … так, рука долі Мене вела іншим шляхом… Але нині я впевнений у тім, Що бути б міг у краї батьків Не з останніх молодців. Дивні перетворення відбуваються з людиною, що вкусили волі.
У монастирі Мцирі й не підозрював про власну відвагу й витривалість, та й де б він міг ці якості виявити?
За законами романтизму, герой проявляє свою «одну, але полум’яну пристрасть» у виняткових обставинах, якими стали для Мцирі й втеча з монастиря під час гроз» » «у годину нічна, жахлива година», що так налякав мс? нахов, що вони «ниц лежали на землі», і зустріч Із барсом. Він усе переборов, усе випробував і, крім іншого, уже тоді вирішив умерти, якщо доля поверне його в монастир. Передчуття невдачу втечі автор підкреслив за допомогою пейзажу. У зриємо прагненні до батьківщини, до дорогого для нього миру природи Мцирі зіштовхується із суворою реальністю. Природа непомітно міняє свій вигляд, перетворюючись із друга у ворога: Усе ліс був, вічний ліс навкруги, Страшней і густіше щогодини; И мільйоном чорних очей Дивилася ночі темрява Крізь галузі кожного куща…
Передчуття збуваємося: шлях Мцирі на батьківщину виявляється рухом по колу, що цілком уписується в романтичний канон: життя героя визначається долею, долею, фатумом.
На роді було написано, щоб Мцирі вернувся в монастир. Турботами ченця він видужує, що ставить його перед вибором: або упокоритися, або вмерти. Смерть Мцирі Лермонтов показує як акт його вільної волі. Це не змушений, а добровільний відхід з миру «келій задушливих і молитов» у мир чистої природи: Ти перенестъ мене вели В наш сад, у те місце, де цвілі Акацій білих два кущі… Трава меж ними так густа, И свіже повітря так запашне…
У фразі Мцирі поет використовував всі засоби романтизму як художнього методу, щоб довести до вищого розжарення трагедію життя, що не відбулося, героя. Мцирі розуміє джерела цієї трагедії, порівнюючи себе з «квіткою темничним», що пізнала згубну «насолоду буття», але не отказались від цієї проби: …
Ледь зійшла зоря, Що Палить промінь її обпалив У в’язниці вихована квітка. У цих словах — трагічна історія життя й несправдженої мрії романтичного героя, що прийняв неминучість своєї поразки, але отвергшего компроміс. Тому основна ідея поеми полягає в прославлянні волі, мужності, вічного прагнення до волі й боротьби, до яких би трагічних результатів вони не приводили людину.
Я думаю, що, створюючи свою поему, Лермонтов прагнув протиставити Мцирі » ганебно-байдужому» поколінню «смиренних рабів». Поезія М.
Ю. Лермонтова дивно співзвучна нашому часу: вона заколотна й неспокійна, а тому завжди буде хвилювати серця людей.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Твір на тему: Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова