Твір по казках А. С. Пушкіна
Казки А. С. Пушкіна внесли в літературу ідею протесту проти самодержавства й кріпосництва.
«Казка про попа й про працівника його Балді» — сатира на служителів, що обманюють народ, православної церкви. У ній висміюються їхня жадібність, дурість і лицемірство. Піп збирається найняти слугу, що буде за гроші виконувати обов’язку кухаря, конюха й теслю.
Дурість і жадібність змушують його погодитися одержувати щигликів від Балди, якого він взяв у працівники. Але піп не тільки жадібний, але підступний і зол, він намагається погубити
Уперше неї опублікував В. А. Жуковський в 1840 році в журналі «Син Батьківщини» з більшими переробками, викликаними строгостями цензури. «Піп» був перетворений в «купця Кузьму Бовдура». Починалася вона так:
Жився-був купець Кузьма Бовдур, По прозванню Осикове Чоло
В «Казці про рибалку й рибку» відбилося народне відношення до тиранів. Вона завершується повчальною картиною покараного самодурства: В образі старого персоніфікується
Про це свідчить його звертання до неї, коли вона захотіла стати царицею: «Що ти, баба, білені об’їлася?»
Образ баби поступово виходить за рамки зображення жадібності й стає символом соціального гніта. У чорнових варіантах казки можна простежити, як Пушкін шукає найбільш ємне слово, щоб дати визначення характеру й поводження баби дворянки: «Осердилася дурна баба», «Осердилася нахабна»… «Осердилася зла баба…» «Я тобі пані, я дворянка, А ти мій оброч-ний селянин…» «Я дворянка, а ти мій селянин…»
В остаточному варіанті казки підкреслене тупе самодурство баби, що діє у відповідній побутовій і соціальній обстановці:
Осердилася пущі баба, По щоці вдарила чоловіка: «Як ти смієш, мужик, сперечатися із мною, Із мною, дворянкою столбовою?» Підбігли бояри й дворяни, Старого утришия заштовхали, А в той^-те-двер-те стража підбігла, Сокирами ледве не порубала; А те^-те-народ^-те над ним насміявся: «Цоделом тобі, старий нечема! Надалі тобі, нечема, наука: Не садися не у свої сани!»
Глядь: знову перед ним землянка;;
На порозі сидить його баба, А перед нею розбите корито
«Казка про мертву царівну й про сім богатирів» написана в 1833 році. Надрукована вперше в 1834 році в журналі «Бібліотека для читання». У ній особливо чітко відбилася гуманістична спрямованість пушкінських казок.
В «Казці про мертву царівну» позитивні персонажі наділені такими рисами характеру, які цінуються людьми праці: добротою, великодушністю, хоробрістю, відданістю вдружбе. Цариця-мати вірно чекає свого чоловіка, що відправився в далекий похід. Пушкіна розповідає про це в яскравих сценах, близьких по стилі до усної народної творчості. Він використає постійні епітети, народні суфікси:
Дивиться в поле, інду очі Розболілися глядючи З білої зорі до ночі; Не видать милого друга Тільки бачить: в’ється хуртовина, Сніг валиться на поля, Вся белешенька земля
В образі царівни-дочки переважають романтичні мотиви. Вона викликає любов дівчини Чернавки й сімох богатирів і тим, що «усіх миліше, всіх румяней і белее», і, головне, своєї добротою, чуйністю, готовністю прийти на допомогу
Образ королевича Єлисея даний у билинних тонах. Герой «відправляється в дорогу за красунею душею, за нареченою молодий». Він близький до природи. Ліричні звертання Єлисея до сонця й місяця й, нарешті, до вітру поетично офарблюють його образ, надають йому особлива чарівність: Єлисей, не сумуючи, До вітру кинувся, волаючи: «Вітер, вітер! Ти могутній, Ти ганяєш зграї хмар, Ти хвилюєш синє море Усюди вієш на просторі, Не боїшся нікого, Крім бога одного Аль відмовиш мені у відповіді? чиНе видал де на світі Ти царівни молодий?
Я наречений її».
Ці звертання являють собою своєрідні ліричні відступи, у яких відчувається синтез поетичних елементів усної народної творчості. Так Пушкін виступив як новатор у самій композиції казки, розгорнувши народні поводження-заклинання в поетичну картину «Казка про мертву царівну» написана поетом у творчому змаганні з Жуковським. Але на відміну від його Пушкін не обмежується романтичним зображенням героїв, він уводить реалістичні картини життя царського двору, створює й сатиричні персонажі у своїй казці.
Такий якоюсь мірою цар-батько, що поспішив женитися, тільки-но минув покладений строк вдівства. Пушкіна іронічно говорить про нього:
Довго цар був нерозважний Але як бути? і він був грішний; Рік пройшов як сон порожній, Цар женився на інший
Основна ж сила сатири Пушкіна спрямована проти цариці-мачухи, що персоніфікує «темний мир» у казці. Мачуха «чорної заздрості повна», «горда, ломлива, норовлива й ревнива». Заздрість і злість до всього світлого й доброму приводять її зрештою до смерті: «Отут її туга взяла, і цариця вмерла». Так у казці перемога добра символізує загибель зла
Твір по казках А. С. Пушкіна