Я люблю Пушкіна Цветаевой Цветаева М. І
Я люблю Пушкіна Цветаевой Пушкіним не бийте!
Тому що б’ють вас — їм!
М. Цветаева
Марину Цветаеву я вважаю принцесою російської поезії. Вона так самоотреченно була закохана в поезію, що часто в інші любила її більше, ніж у собі. Звідси стільки присвят великим поетам, її сучасникам, її принцам духу: А. Блоку, В. Маяковському, Б. Пастернаку, П. Антокольському й многим іншим. Перерахованих поетів вона знала особисто. Разюче, але іноді мені здається, що Цветаева вважала Пушкіна своїм сучасником, всупереч часу й здоровому глузду.
Це
Своєю уявою Цветаева один раз у дитинстві створила собі живого поета Пушкіна, так так і не відпускала його ні на крок від своєї душі все життя. Обставини їй допомогли. Згадаємо випадок, коли батько маленької Марини привів у будинок сина Пушкіна й дівчинка прийняла його за сьогодення поета
Пушкіна поруч зі Цветаевой я завжди представляю в оточенні його знаменитих героїв, і Марина з дитячою безпосередністю й захватом спостерігає, як шляхетний Дубровский, що коштує перед Машею в саду, як чарівна Тетяна Ларіна, що дає одповідь Онєгіну,
Ця фантазія не випадкова. Я знаю, що Цветаева любила грати в гарні й складні ігри. Звичайні дитячі іграшки її не цікавили ніколи. Її улюбленою «іграшкою» був знову ж Пушкін. Вона те обряджала його у фрак і циліндр, то облачала в мисливський костюм і саджала верхи на коня. Або раптом на місці Дубровского в темному саду виявлявся сам Пушкін, і Машу це анітрошки не дивувало, а навіть навпаки — приводило в захват.
Тетяна Ларіна, у свою чергу, піднімає ока й бачить, що перед нею зовсім не Онєгін, а… У такій ситуації Тетяна просто повинна зомліти від нерозв’язності вибору. Все-таки Пушкін на голову вище всіх прекрасних генералів і поетичних Онєгіних, разом узятих.
А блискучий Сильвио з «Повістей Белкина»! Звичайно, тільки Пушкін міг дозволити собі такі ігри ссудьбой.
Отже, заповнивши все уявлюване життя Цветаевой, поет, природно, вторгся й у її власну поезію. Одне за іншим сталі з’являтися присвяти Пушкіну. Найбільш зрілий, я вважаю, цикл «Вірші Пушкіна».
У ці вірші разом із самим Олександром Сергійовичем перекочували й майже всі його герої:
Бич жандармів, бог студентів,
Жовч чоловіків, насолода дружин,
Пушкіна — у ролі монумента?
Гостя кам’яного? — він,
Скалозубий, нагловзорий
Пушкіна — у ролі Командора?
У цей вірш і «Мідний вершник» прискакав, і «Небо Африки» виникло, і навіть «Ваня бедний» з’явився:
Боязкуватий був Ваня бедний,
Ну, а він — не боязкуватий
Природно, Пушкін був для Цветаевой уособленням лужественности. І взагалі ідеалом чоловіка. Здавалося б, зрілості ця гра в Пушкіна повинна була непомітно зійти за ні, поступившись місцем більше реалістичному світовідчуванню. Але виникло чергове явище Пушкіна в духовному лірі Цветаевой у якості чарівної, божественного істоти, подарованого їй російською історією й царем, наперсником Зога на землі:
І крок, і ясновельможний зі світлих
Погляд, яким понині світла…
Останній — посмертний — безсмертний
Подарунок Росії — Петра
Поява в Росії Пушкіна — нащадка арапа Петра I Ганнибала, Цветаева прямо зв’язує з божественною волею
Підтвердженням божественного походження Пушкіна можуть служити й такі її рядки:
Те — серафима
Сила — була:
Незламний Мускул — крила
Російські поети ще багато разів будуть відкривати для себе нового Пушкіна, але мені більше по душі цветаевский Пушкін — втілення краси, мужності, розуму й нескінченності.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Я люблю Пушкіна Цветаевой Цветаева М. І