Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»

Сучасне йому Життя владно ввійшло в твори письменника. Правда, чиста і чесна правда промовляє щиро до читача. Письменник ніби виступає літописцем тогочасних подій.

Так у оповіданні «Солонський Яр» автор спокійно й об’єктивно відтворює картину протистояння двох ворожих сил на селі. Він ніби йде по свіжих слідах трагічних подій, а його герої борються зі злом у реальних ситуаціях, не видуманих і не надуманих, а вихоплених безпосередньо з життя. Він не намагається дати цільну, викінчену картину, а шукає окремі яскраві епізоди, мінливі,

збурені події, які були характерні для тієї епохи.

Мінливість, бурхливість, колоритність, кінематографічна фрагментарність, за якою в кінцевому результаті вимальовується в нашій уяві цілісна картина…- саме так письменник вводить нас у новий світ подій. Все це автор зумів передати і уривчастістю фрази, і пунктирно накресленим сюжетом, і композиційною перебудовою — нанизуванням окремих, розрізнених епізодів і образів, малюючи їх короткими, асоціативними штрихами.

«До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавину доріжка по

папороті, повз сизих кущів, до Солонського Яру.

Солонський Яр: яр і село. В селі пахтить дубовим молодняком…»

Тах розлого починає свою новелу «Солонський Яр» М. Хвильовий. І такий ліричний початок нагадує чимось нашу класичну літературу і насамперед М. Коцюбинського. Але й тут уже свій, власний штришок — уміння будувати фразу без присудка. Уміння відразу вводити читача в незвичну атмосферу, будити уяву, фіксувати увагу на важливому: «Солонський Яр — природна фортеця.

Солонські острожники казали: Є Холодний Яр, а це — Солонський Яр… Атож… А в Мликківській волості скаржилися: І сукини сини! Прахвости! Чортового батька видереш їх відтіля.

Чухали потилиці, збиралися на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці. Яку тут прахтіку зробити? Га?»

І за цією короткою розповіддю, за невимушеною буденною рочмовою постає правдива картина життя. Млинські селяни байдужі до всього, що робиться довкола. Вони не хочуть виступити на боротьбу з бандитами Солонського Мру. Може, пронесе. Ліниво збираються на сходку, раптом минеться.

Та вночі знову було пограбування. Ну і що? Не мене ж. Висловили своє обурення, і все… і тільки Сашко Гордієнко не отримався. У цій короткій розповіді — епізод величезної трагедії в житті людини, душевна драма чоловіка.

Зверніть увагу на окремі деталі: «низенький чоловік», «обідрана свитина», обличчя «стягнуло зморшками» ніби «плаче», «полапав», «погладив» хустину «ніжно й ледве чутно» — Дуньчина… І раптом зник.., Ми предметно відчули душевний біль, жаль і страх цього селянина.

І може тому, що «темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху», може, тому не зміг змиритися з усім, що діється в їхньому селі і піднявся на нерівний бій Савко, голова волосної ради. Він не хотів розділити долю покірних, байдужих, і частково заляканих селян.

Савко став на боротьбу з бандитами і гине. І лише його смерть сколихнула село, пробудила від дрімоти і байдужості, скинула страх з їхніх душ. Двома останніми реченнями письменник відтворює це пробудження. І ту силу, яка піднялася на боротьбу з ворогами: «…А глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівців.

Тієї ж ночі величезна заграва пожежі стояла над Солонським Яром». Тут чітко окреслено характер молодого голови Млинської волосної ради, який мужньо стоїть на позиціях борця за народну владу.




Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»