Устань і йди, у скороченні
Список добутків у скороченні цього автора Встань і йди Повість «Устань і йди» — історія взаємин батька й сина, від імені якого виступає оповідач — автор. Розділена на відносно короткі двадцять два глави, вона чесно розповідає про синовних почуття, щирих і спонтанних, перехідних від обожнювання до жалості, від глибокої відданості до виконання обов’язку, від щирої любові до поблажливості й навіть злості. Благополучно сформована доля сина-письменника вступає в постійне протиріччя з долею батька-арештанта, батька-засланця, що не має
У першу світову батько заслужив два Георгіївських хрести, ходив у штикову атаку, замінив у бої вбитого командира. Він був зухвалий, його боялися шанувальники матері.
Він був переможцем. Відома в Москві гарна жінка — письменниця написала целую книгу про те, як вона любила батька і як ревнувала
Але от один раз батька заарештовують, засуджують на три роки «вільного» поселення в Сибіру. Син з матір’ю, що залишилися майже без грошей і без підтримки, як подарунок сприймають літню поїздку до батька Виркутск. Наступне місце посилання батька — Саратов, де син почуває себе щасливим, він починає займатися тут колекціонуванням метеликів і одержує перший урок від засланого біолога, що погасив його шаленство збирання, що стало руйнівним початком його характеру. Ледве повзрослев, він починає колекціонувати карти й атласи.
Всі стіни його кімнати обвішані картами земної кулі й п’яти материків, земної флори й фауни. Батько, що повернувся нарешті з посилання, радий зустрічі з будинком, що змінився, і сім’єю, але змушений виїхати на проживання в селище Бакшеево, центр, що обслуговує Шатурскую електростанцію.
Однак і тут у період травневого передсвяткового чищення 1937 р. батька заарештовують, обвинувативши в підпалі торф’яних розробок.
Не допомагає й доведений факт, що під час пожежі він перебував Вмоскве. В 40-м г. у виправно-трудовому таборі відбувається нова зустрічі сина з батьком.
Це один із самих щасливих днів, прожитих ними разом. Під час гулянки в холодному бараку син почуває себе добрим і героїчним, з ним розкланюються начальники й ув’язнені, симпатичні люди й мерзотники. Усі дивляться на нього із захватом і надією, начебто він наділений якоюсь владою, і «влада ця безсумнівно від літератури», від тиражованого друкованого слова. «А ти виглядаєш теперішнім чоловіком, — говорить батько. — Це сама прекрасна пора, молодість куди краще отроцтва і юності».
Після війни батько живе в Рохме, у забутої Богом глухомані. Він худий, шкіра так кістки, обтягнуті жовтуватою шкірою, чоло, вилиці, щелепи, ніс і якісь кістяні бугри біля вух, які бувають лише в померлих від голоду. На ньому черевики, скроєні з автомобільних покришок, штани з мішковини із двома синіми латками на колінах і запраній сорочці.
Расфранченний син, що став багатим письменником, одружений на дочці радянського вельможі, випробовує до батька почуття глибокої жалості, змішане з гидливістю.
«Я відчув дотик, вірніше, тінь дотику на своєму коліні. Опустив ока й побачив щось жовте, плямисте, повільно, з боязким пещенням повзуче по моїй нозі.
Якісь кісточки, стягнуті темною, чорно-жовтою перетинкою, жаб’яча лапка, і ця жаб’яча лапка була рукою батька!» Смутно й важко бачити синові батька на граничній стадії фізіологічної приниженості. Але при всім цьому батько, як людина, що володіє гордістю, розповідає синові про минулі роки горя й принижень дуже скупо, не скаржачись, не обурюючись, можливо, тому, що хотів пощадити сина, що молода і якому ще жити й жити У Рохме батько знову працює в плановому відділі з арифмометром у руках, але вже без колишнього блиску, часто морщачи чоло, очевидно забуваючи якусь цифру. Він як і раніше сумлінний, але співробітники не розуміють його й часто принижують.
Сина гнітить безперспективність долі батька. Але от нарешті батько одержує можливість приїхати в Москву, увійти в стару знайому квартиру, прийняти ванну, сісти разом з рідними за стіл.
Близькі ховають батька від друзів і знайомих, для чого часто просять його вийти в коридор, залишатися в темній кімнаті або вуборной. Повернення в Москву було не таким, яким воно бачилося батькові. Його покоління сильно зріділо, хто пропав у посиланні, хто загинув на війні.
Уцілілі могікани — люди старомодно^-чималі, батько зустрічається з ними, але з перших же спроб відмовляється від поновлення колишніх зв’язків. Безнадійно пристарілі, ні в чому не превстигли, задавленим страхом люди йому нецікаві Незадовго до смерті помолоділий, начебто обретший свою колишню впевненість, батько приїжджає в Москву і як би заново з нею знайомиться: стільки змінилося навколо. Але, виїхавши в Рохму, він занедужує й уже більше не встає.
Синові так і не вдалося повернути його в лоно сім’ї
Устань і йди, у скороченні