Виражальні засоби в «Патетичній сонаті» Миколи Куліша
«Патетична соната» великою мірою ідейно випливає з «Народного Малахія»: Ілько, поет, який називає себе «Я» — наче продовження самого Малахія. «Проект негайної реформи людини» перетворюється в поетичну програму, щоб «над світом замаяв прапор «вічної любові». Основні ідеї «Народного Малахія» просліджу-ються і в «Патетичній сонаті». Поет нагадує листоношу.
Провідною темою стає «Патетична соната» Бетховена, яка, власне, і структурує твір. Зміст, здається, продиктовано настроєм частин. Для літературного
Герої п’єси живуть в одному будинку, вони всі слухають у виконанні Марини твір Бетховена, проте асоціації в них зовсім різні. «Я» уявляє кохану дівчину, пристрасть ніжну й романтичну, її батько — безмежні українські степи та героїчне минуле, а самій Марині ввижаються замки з російським та польським гербами.
Поет переживає внутрішній конфлікт особистого й суспільного, саме тут і криється головна драма людини того часу. Марина обирає не поета-ідеаліста, а людину дії — Андре, бо «поезія не може стріляти з рушниці» або «завоювати хоч кілометр
Вивчаючи Кулішеву «Патетичну сонату», досить легко провести паралелі з «Я » Миколи Хвильового, де події відбуваються приблизно в той самий час і конфлікт той самий: суспільне — особисте. «Я» страчує свою матір. У «Патетичній сонаті» М. Куліш вдається до прийому нерозривного поєднання музики з літературою. Треба сказати, що на той час синтез мистецтв був досить популярним серед українських митців, які прагнули створити нове мистецтво, яке відповідало б вимогам доби.
Тут слід згадати «поезомалярство М. Семенка», «кларнетизм» та бод-лерівську поліфонічність у П. Тичини. Мажорний чи ліричний тон часто змінюється на трагічній та глибоко розпачливий.
Виражальні засоби в «Патетичній сонаті» Миколи Куліша