Життя й героїчна смерть Олени Теліги
Народилася в Петербурзі в родині відомого вченого І. Шовгеніва. Під час національно-визвольних змагань родина переїздить до Києва, батько входив до складу уряду УНР. Потім еміграція до Польщі, Чехії. Олена закінчила Український педагогічний інститут ім. М. Драгомано-ва, одружилася з офіцером війська УНР Михайлом Телігою.
Входила до ОУН, займалася громадсько-просвітницькою роботою. Під час Другої світової війни повернулася в окупований Київ, очолила Спілку письменників України, журнал «Литаври». Заарештована гестапівцями і розстріляна
Залишила невелику творчу спадщину, публіцистичні та літературознавчі статті. Після її смерті за кордоном з ‘явилися книжки «Душа на сторожі», «Прапори духу», «Полум ‘яні межі».
Скільки В собі поєднала витончена і яскрава поезія Олени Теліги мужність у боротьбі за Україну і жіночу ніжність, протест проти міщанства і вишуканість, ліричний артистизм і громадянську пристрасність! Це дивне рідкісне поєднання позначило талант жінки, яка знайшла свій шлях, щоб залишитися на ньому своїм життям, а потім — останнім словом, поглядом, подихом. Цей шлях виміром
Заметемо вогнем любові межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, шо нам належить, І злитись знову їз своїм народом.
Юні роки життя, сонячні та безжурні, навіювали їй мрії про світ романтичний, чистий, красивий. Та ось — перший переломний момент: 1923 рік, піша дерога від Вінниці до Кам’янця-Подільського. Раптом серед українських полів дало себе знати’оте глибинне, підсвідоме «я», що поєднує тебе національними коренями. Другим поворотним моментом стала різка відсіч російським монархістам на їх глузування з української мови: «Та собача мова — моя мова!» Олена усвідомлює, що Україна — не тільки земля, а й нація, і духовним стрижнем кожної людини має бути національна самосвідомість. Щоб донести це переконання до співвітчизників, замало гасел та дискусій.
Тут потрібна активна боротьба за побудову Української держави патріотичними силами.
Зустріч у 1939 році з Олегом Ольжичем стала третім поворотним пунктом у житті Теліги: Починається активна співпраця в культурній рефентурі, яку він очолював в ОУН. Коли Радянський Союз вступив у Другу світову війну, поетеса повертається в Україну, щоб пробуджувати в народу національну свідомість, згуртовувати націю для побудови Української держави. Яку ж силу духу потрібно мати, щоб не тікати від війни, а добровільно йти в її вогонь! У цьому вогні вона згоріла, як багато тих невідомих, безіменних, які знищувалися упродовж віків тільки тому, що були іншими, несли у світ незвичайне, незрозуміле і прекрасне. Шлях Олени Теліги насправді був намічений сонцем і вітрами, які дарували зміни і надії.
Мрії та сподівання жили в душі Олени до останнього подиху, коли 21 лютого 1942 року фашисти розстріляли поетесу в Бабиному Яру, звинувативши її в зневажливому ставленні до гітлерівської влади. Та Олена Теліга жива в пам’яті. вдячних співвітчизників, у своїх книжках, що вийшли посмертно. І вона залишиться живою назавжди, бо «палила серце н хуртовині сніжній», «купала душу у холодній зливі» і безмежно любила свою Україну.
Творча спадщина поетеси кількісно невелика. Мабуть, і тому, шо; вона ставила високі вимоги до себе як до митця, ретельно добирала; кожне слово, шукала точних виразів. Мені поезії Олени Теліги вида-; ються чіткими, «сильними», «стрункими», але водночас вони сповнені життєвою енергією, пристрастю, рухом.
Дуже точно, як на мене, охарактеризував вірші Теліги критик Б. Рубчак: «Це лірика замріяної, примхливої, гордої, пристрасної і дуже «романтичної жінки». У тематиці та колі ідей її творчості цей дух «вічно жіночого», очевидний…» У поезії «Сучасникам» Теліга пише:
Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може, в цьому є й моя сміливість: Палити серце в хуртовині сніжній, Купати душу у холодній зливі.
У творі відчувається енергія, любов до життя і бажання жити. Ця поезія розкриває Життєвий принцип Олени Теліги:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, — я тверда й сувора.
«Твердою» і «суворою» стала поетеса, коли зрозуміла, що народ її розірваний між двома імперіями, і спрямувала енергію на його національне визволення. «Україну може врятувати новий тип українця», — писала вона. І стала таким типом — людиною, що вміє жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини.
Хочу крикнуть в далечінь без краю І когось на допомогу кликать, Бо душа моя сьогодні грає І рушає на шляхи великі.
Олена Теліга була однією активісток українського національного руху, членом ОУН. Вона випускала в окупованому Києві газети і журнал, плекала творчі кадри, створила Спілку українських письменників, об’єднала українську молодь:
Хай мій клич зірветься у високість І, мов прапор в сонці, затріпоче, Хай кружляє, мов невтомний сокіл, зриває рідних і охочих!
Але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — «Сучасникам». А це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. І тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну Голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. Як на початку XX століття — Леся Українка…
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, — я тверда й сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.
У цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки України, яка, поєднавши сталь і ніжність. у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. Я часто поруч з її Ім’ям читаю слово «самопожертва». Думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. Найважливішим для Олени Теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до Батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя Україні.
Тому вірш «Сучасникам» є моральним заповітом кохному українцю.
Життя й героїчна смерть Олени Теліги