Зображення народного характеру в добутках А. Т. Твардовского
Згадаємо час, у яке створювалися добутки Твардовского й Шолохова. У країні вже тріумфувала нелюдська сталінська політика, загальний страх і підозрілість проникнули в усі шари суспільства, колективізація і її наслідки зруйнували вікове сільське господарство й підірвали кращі сили народу. Все це накладало відбиток і на літературу. Тому більшість добутків довоєнної літератури зображували російський народ темним і забитим. Усякі прояви живих почуттів приймалися за крамолу.
Але гримнула Велика Вітчизняна війна, що зажадала від країни напруги
Керівництво країни розуміло, що без прояву народного підйому війни не виграти. Та й сам народ, почуваючи смертельну погрозу не тільки своїй волі, але й самому існуванню російської землі, з перших днів війни виявив чудеса стійкості й героїзму Цей прояв народного характеру був замічений військовою літературою. У фронтових газетах з’являються добутки И. еренбурга, А.
Толстого, К. Симонова, А. Твардовского, А.
Суркова, М. Шолохова, у яких простий росіянин людина зображується з теплотою й співчуттям, автори з повагою й любов’ю ставляться до мужності своїх героїв У цьому ряді
З першого погляду вони здаються фігурами повністю протилежними. Дійсно, Теркин — веселун, про таких говорять, «що за дотепом у кишеню не полізе», Соколов же — фігура трагічна, кожне його слово вистраждане, несе вантаж життєвих страждань. Але, незважаючи на гадане розходження, є щось, що поєднує цих героїв. Обоє вони — представники народу, яскраві носії його самобутньої індивідуальності, тих рис, які властиві характеру всього народу. Ці риси — загальні в Теркине й Соколові Головна із цих рис — любов і прихильність до рідної країни.
Герої обох письменників увесь час згадують про рідні місця, про Батьківщину. У цих героях залучає милосердя, велич душі.
Вони потрапили на війну не через войовничий інстинкт, а «заради життя на землі». Повалений ворог викликає в них тільки почуття жалості. Інша немаловажна риса героїв — скромність. Теркин, хоч і може іноді прихвастнуть, говорить друзям про те, що йому не потрібний орден, він «згодний на медаль.» У Соколові ж про цю же рису говорить явне небажання, з яким він починав гірке оповідання про своє життя.
Адже йому нема чого соромитися!
У молодості він робив помилки, але та самовідданість, що він виявив у роки випробувань, повинна б сторазово окупити його гріхи Герої Шолохова й Твардовского мають такі чарівні риси, як життєва кмітливість, глузування над ворогом і над будь-якими труднощами. Теркин є самим характерним виразником цих якостей. Згадаємо його жартівливе звертання Ксмерти.
Наступною рисою є героїзм.
Згадаємо поводження Андрія Соколова в плівку, героїзм Теркина на фронті, коли йому довелося в листопаді два рази перепливати Дніпро, щоб урятувати своїх і просити оподкреплении. Все вищевикладене підводить нас до важливого висновку про великий життєвій силі героїв, силі народного характеру. Тут Шолохов і Твардовский продовжують традицію, почату в російській літературі ще творами Пушкіна, Гоголя, Толстого, Лєскова й інших письменників, у яких простий росіянин людина — осередок сили й життєвої стійкості народу.
Учинки Теркина й Соколова приводять читача до усвідомлення величі російської людини, спростовують догми ходульної літератури «класового підходу».
Зображення народного характеру в добутках А. Т. Твардовского