Аналіз поеми Маяковського «Хмара в штанах»
Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. А йому з першої ж появи в пресі й на естраді нав’язали амплуа літературного хулігана, і він, щоб не канути в безвісність, підтримував цю репутацію зухвалими витівками на вечорах. Критика знущалася з жовтої кофти, що, звичайно, була викликом добромисній публіці, але з’явилася від бідності, нема чого було надягти для виступу, крім чорної, сильно заношеної блузи, і критика не помітила, що в жовту кофту «душу від оглядів укутана».
М. Горький, уперше побачивши
Такий талановитий! Грубуватий? Це від сором’язливості.
Знаю по собі…
» Початок був скандальним. Йому улюлюкали, він викликав на себе потоки лайки й знущань. Критики, журналісти, репортери скандальної хроніки захлиналися від обурення, зі сторінок газет призивали поліцію на виступи Маяковського і його футурист^-футуристів-друзів-футуристів.
Жовта кофта, у якій юний гігант з’явився на естраді, зіграла роль червоної ганчірки, що приводила
«Професор, зніміть очко-велосипед! Я сам розповім про час і про себе». Прислухаємося ж до цього прохання й постараємося як би заново прочитати те, що він сказав нам, своїм нащадкам, «як живий з живими говорячи».
У віршах молодого Маяковського вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну — те, що отпугивало сучасну йому критикові, не здатну зрозуміти й пояснити цю новизну. Вражала фантазія поета, гіперболічність і пластика образів, зухвала метафоричность, у якій зближалися далекі друг від друга поняття й речі.
Це робило різне враження: одних дратувало, інших бентежило, третіх захоплювало… Маяковський хотів бути поетом юрби, поки ще не розрізняючи її соціальний склад, навіть ища опору в декласованих елементах — у піку буржуазної благопристойності:
Мене одного крізь палаючі будинки повії, як святиню, на руках понесуть і покажуть богу у своє виправдання
Як футурист він проповідує естетику «самокрученого» слова, по суті справи, елітарну естетику, насправді ж навіть у перших віршах вступає в протиріччя з нею, вкладаючи у вірші свій досвід і своє відношення до життя. І навіть трохи вигадлива пластика його — почуттєва, от вам приклад: «Лисий ліхтар хтиво знімає з вулиці чорна панчоха!» Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який контраст — споконвічно — терзає душу поета. Він — весь! — «біль і ушиб» — зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей.
У цих рядках — ідея жертовності служіння людям, характерна для росіянці літератури Хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана-главаря», здається, не допускає думки про щиросердечну слабину. Поет, у зрілу пору, не любив виносити на люди щиросердечну смуту, «стаючи на горло власній пісні». Більше чутливий до забитих місць Єсенін — теж, помнете? — намагався сховати їх від людей: «Нічого!
Я спіткнувся об камінь, це до завтраму все заживе!» Але — душу видає себе, вона радується й радіє, обурюється й кровоточить. Бездушна поезія — не поезія.
Пристрасть, Що Клекоче, виплеснула душу молодого Маяковського, виплеснула в грубу й виконану величезної внутрішньої сили поетичних рядках, що змусили прислухатися до них хоч і далеких за духом, але найбільш проникливих художників того часу, а потім і більше широку читацьку аудиторію У середовищі футуристів, де Маяковський знайшло однодумців, він все-таки не міг задовольнитися роллю ниспровергателя авторитетів у мистецтві минулого, роллю експериментатора, «героя» літературних скандалів, відчуваючи в собі міць трибуна, чиє слово звернене до мас, борця за перебудову миру — не тільки відновлення мистецтва. Молодий поет, що претендував на те, щоб осягнути всесвіт, припадає до землі, у ній шукає опору й джерело своєї міцності. З футуристичної оболонки, з надр претензійних, нарочито незграбним, дражливим своїм видом, оформленням і навіть назвами футуристичних видань могутньо проривається Поет, якого — уже спочатку — не можна не помітити й не виділити серед інших, більше досвідчених, більше старших, але уступающих цьому юнакові й по темпераменті, і по таланті. Так у загальному сприймала публіка Маяковського під час знаменитого турне футуристів по містах Росії в 1913-1914 роках
Аналіз поеми Маяковського «Хмара в штанах»