Антивоєнний пафос у творчості письменників XX століття

Ще Перша світова війна відкрила в літературі тему антимілітаризму, національного шовінізму. В образі бравого вояка Швейка видатний чеський письменник Ярослав Гашек піддав гострій критиці імперську політику, він ніби попереджував, що війна руйнує душі людей. Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, примусила письменників переосмислити воєнну тему.

Антивоєнний пафос звучить у творчості німецького письменника Генріха Белля, американського письменника Ернста Хемінгуея.

У 60-80-ті роки в російській літературі з’являється

чимало творів про події Другої світової війни. У романі В. Гроссмана «Життя і доля» дія відбувається на німецькому фронті, в радянських і фашистських концтаборах, в тилах.

Письменник знаходить багато спільних рис в діях ворогуючих армій. Тоталітарний режим — і німецький, і радянський — нехтує людиною. Він байдужий до її долі, прагнень і сподівань, суворо карає «інакомислячих».

Але письменник показує, що для людини поняття Батьківщини, обов’язку навіть в умовах тоталітарного режиму залишається найважливішим. Гроссман упевнений, шо війну виграє народ, чия духовна сила — сильніша.

Людина

і війна — тема багатьох творів білоруського письменника Василя Бикова. Його цікавлять передусім моральні основи поведінки людини в екстремальних умовах. Глибокий психологічний аналіз, який робить автор, розкриває внутрішній світ героїв, причини і наслідки багатьох їхніх учинків. У перших розділах повісті «Сотников» герой не вражає читача ні мужністю, ні силою.

Не те що його антагоніст Рибак. Але далі читач розуміє, що перевага — на боці Сотникова, шо силу його духу ніщо не може зламати. Неоднозначний і образ Рибака: рятуючи своє життя, він зраджує.

Але, усвідомивши, що з цією зрадою він мусить прожити решту життя. Рибак обирає смерть. Би-ков зображує самогубство Рибака як логічний фінал негідного життя.

Війна без прикрас постає зі сторінок творів Я. Івашкевича, В. Некра-сова, Г. Бакланова, К. Воробйова. Автори зображують тяжкі воєнні будні, кров, смерть, страждання — все це суперечить прагненням людини.




Антивоєнний пафос у творчості письменників XX століття