Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова Мцири Лермонтов М. Ю

Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова…Боротьба є умову життя… В. Бєлінський

Поема — один із самих цікавих і важких жанрів літератури. Уже саме положення поеми в системі пологів літератури вказує на своєрідність цього жанру. З одного боку, поема може належати до епосу — такі «Полтава» А. С. Пушкіна, «Добре!» В. В. Маяковського, з іншого боку — до лірики, куди можна віднести «Руслана й Людмилу» і «Циган» А. С. Пушкіна, «Орину, мати солдатську» Н. А. Некрасова, «Солов’їний сад» А. А. Блоку. «Ганна

Онєгіна» С. А. Єсеніна й «Дванадцять» А. А. Блоку мають ознаки обох пологів літератури й називаються лисичанськими. А Н. В. Гоголь взагалі епічні «Мертві душі» назвав поемою, маючи на ту повну підставу, виходячи з жанрової багатозначності цього художнього твору

Є ще одна цікава подробиця, помічена при знайомстві із творчістю багатьох російських поетів: починаючи, як правило, з ліричної поеми, багато авторів потім переходять до епічним або лисичанським. Саме таким шляхом ішли А. С. Пушкін, Н. А. Некрасов, А. А. Блок, С. А. Єсенін, В. В. Маяковський і багато інші

Жанр поеми — один з любимейших у творчості

Лермонтова. За своє коротке життя він створив більше десяти поем, закінчених і незакінчених, більшість із яких не були опубліковані при житті поета, тому що саме цей жанр у Лермонтова став його творчою лабораторією. Друкуючи майже все, що створював у лірику й прозі, він продовжував експериментувати у своєму улюбленому жанрі

Мені здається, що Лермонтову вдалося створити добутку, що стали класикою жанру романтичної поеми: «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова», «Мцири», «Демон».

Для романтичної поеми характерні такі риси, як гострі конфлікти, що лежать в основі сюжетів, що веде положення героя, особистості виняткової, на голову вище навколишніх його людей, що перебуває в повній гармонії з миром природи

Зразком, своєрідною навчальною допомогою з російського романтизму зовсім справедливо вважається поема М. Ю. Лермонтова «Мцири». Її проблематика пов’язана із центральними мотивами творчості великого поета: мотивами волі й волі, самітності й вигнання, злиття героя з миром, тема Землі й Неба

В основі сюжету «Мцири» лежить традиційна романтична ситуація — втеча з неволі. Ця тема пронизує всю творчість поета: і ліричний герой більшості його віршів, і герої багатьох драматичних добутків несуть на собі печатка втікача. Такі образи випадного ченця, бранця монастирської в’язниці.

Монастир як в’язниця завжди залучав думку й почуття поета, причому Лермонтов не ставив знак рівності між монастирем і вірою. Втеча Мцири із чернечої келії не означає безвір’я: це лютий протест героя проти оковів, накладених на нього.

Ні Бога поза вільним вибором особистості, не може бути святим шлях, ступити на який людини змусили — таке етичне переконання автора, вистраждане не без внутрішньої боротьби з безбожництвом, юнацьким запереченням загальновизнаного

«Мцири» — апофеоз лермонтовского романтизму. Герой поеми — могутня особистість, що протистоїть навколишньому світу

Дія розвертається на Кавказі, серед вільної й шаленої природи, родинній душі героя. Мцири вище всього цінує волю, не приймає того способу життя, що цілком задовольняє ченців монастиря:

Таких два життя за одну,

Але тільки повну тривог,

Я проміняв би, якщо б міг

Романтичний мотив єднання людини із природою в поемі посилений цілком усвідомлено: душу Мцири прагне до злиття з тим середовищем, у якій він був породжений і вже неясну пам’ять про яку він дбайливо зберігав у своєму серці, що рветься до рідних могил, до «крутих і темних скель», до родючих долин. Цей духовний зв’язок з батьківщиною — головна риса, що визначає характер героя. Він зберігає вітчизну в душі, він готується до зустрічі з нею, тому що на чужині життя для нього не має змісту. Заради миттєвого злиття з батьківщиною Мцири готовий на найбільшу жертву — втрату безсмертя душі:

На жаль! — за кілька мінут

Між крутих і темних скель,

Де я в хлоп’яцтві грав,

Я б рай і вічність проміняв…

Воля для Мцири — вище благо, головна цінність життя, її зміст. Час, проведений у монастирі, він уважає лише подобою буття, долею нетворчих, нудних людей. Три дні волі стали щирої, єдино можливої для волелюбної, вольової особистості життям:

Ти хочеш знати, що робив я

На волі?

Жив — і життя моя

Без цих трьох блаженних днів

Була б печальней і хмурній

Неспроможної старості твоєї

Ці три дні повної, абсолютної волі дозволили героєві довідатися себе. Він згадав дитинство: раптово відкрилися йому картини дитинства, проведені в батьківському будинку:

І згадав я батьківський будинок,

Ущелина наше й навкруги

У тіні розсипаний аул

Мцири за три дні прожив целую життя: був дитиною в рідному домі, воїном і мисливцем, що випробував себе у двобої з барсом, боязким закоханим, що із захватом дивився на «діву гір». Він був у всім сином своєї землі й свого народу:

…так, рука долі

Мене вела іншим шляхом…

Але нині я впевнений у тім,

Що бути б міг у краї батьків

Не з останніх молодців

Дивні перетворення відбуваються з людиною, що вкусили волі. У монастирі Мцири й не підозрював про власну відвагу й витривалість, та й де б він міг ці якості виявити? За законами романтизму, герой проявляє свою «одну, але полум’яну пристрасть» у виняткових обставинах, якими стали для Мцири й втеча з монастиря під час грози «у годину нічна, жахлива година», що так налякав ченців, що вони «ниц лежали на землі», і зустріч Із барсом.

Він усе переборов, усе випробував і, крім іншого, уже тоді вирішив умерти, якщо доля поверне його вмонастирь.

Передчуття невдачі втечі автор підкреслив за допомогою пейзажу. У своєму прагненні до батьківщини, до дорогого для нього миру природи Мцири зіштовхується із суворою реальністю. Природа непомітно міняє свій вигляд, перетворюючись із друга у ворога:

Усе ліс був, вічний ліс навкруги,

Страшней і густіше щогодини;

І мільйоном чорних очей

Дивилася ночі темрява

Крізь галузі кожного куща…

Передчуття збувається: шлях Мцири на батьківщину виявляється рухом по колу, що цілком уписується в романтичний канон: життя героя визначається долею, долею, фатумом. На роді було написано, щоб Мцири вернувся в монастир. Турботами ченця він видужує, що ставить його перед вибором: або упокоритися, або вмерти.

Смерть Мцири Лермонтов показує як акт його вільної волі. Це не змушений, а добровільний відхід з миру «келій задушливих і молитов» у мир чистої природи:

Ти перенесть мене вели

У наш сад, у те місце, де цвілі

Акацій білих два кущі…

Трава меж ними так густа,

І свіже повітря так запашне…

В образі Мцири поет використовував всі засоби романтизму як художнього методу, щоб довести до вищого розжарення трагедію життя, що не відбулося героя

Мцири розуміє джерела цієї трагедії, порівнюючи себе з «квіткою темничним», що пізнала згубну «насолоду буття», але не отказались від цієї проби:

…Ледь зійшла зоря,

Палючий промінь її обпалив

У в’язниці вихована квітка

У цих словах — трагічна історія життя й несправдженої мрії романтичного героя, що прийняв неминучість своєї поразки, але отвергшего компроміс

Тому основна ідея поеми полягає в прославлянні волі, мужності, вічного прагнення до волі й боротьби, до яких би трагічних результатів вони не приводили людину

Я думаю, що, створюючи свою поему, Лермонтов прагнув протиставити Мцири » ганебно-байдужому» поколінню «смиренних рабів». Поезія М. Ю. Лермонтова дивно співзвучна нашому часу: вона заколотна й неспокійна, а тому завжди буде хвилювати серця людей.




Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова Мцири Лермонтов М. Ю