Тема війни в сучасній літературі
Твір по літературі: Тема війни в сучасній літературі
Найбільшим поетичним добутком про Велику Вітчизняну війну є поема Олександра Твардовского «Василь Теркин».
З того трагічного й героїчного часу вже пройшло багато років, але «Василя Теркина» читають усе з тим же інтересом, тому що в цьому добутку знайшов відбиття великий подвиг нашого народу, що переміг германський фашизм
Така поема могла народитися в серце поета тільки на війні, учасником якої був автор. Навіть заздалегідь не знаючи про даний факт, читач догадається
Важливий момент поеми, я вважаю, полягає в тому, що поет відобразив протистояння фашизму всіх народів, що населяють Росію, що тоді ще входили до складу Радянського Союзу. Єдність всіх націй і народностей допомогло здолати сильного ворога. Усі розуміли, що від перемоги
Бій іде святий і правий
Смертний бій не заради слави,
Заради життя на землі…
Вираженням єдності народного духу саме й з’явилася поема Твардовского. Поет спеціально вибрав для поеми самий що не є просту народну мову. Він це зробив для того, щоб його слова й думки дійшли до кожного співвітчизника. Коли, наприклад, Василь Теркин говорив своїм товаришам-бійцям про те, що
…Росію, матір-бабу,
Нам втрачати не можна ніяк.
Наші діди, наші діти,
Наші онуки не велять, —
Ці слова міг повторити разом з ним і уральським сталеваром, і селянин із Сибіру, і білоруський партизан, і вчений з Москви
Поет разом зі своїм героєм пережив всі тяготи й гіркоту війни. Правдиво описує він драму відступу нашої армії, солдатський побут, страх смерті, горі бійця, що поспішає в тільки що звільнене рідне село й довідається, що немає в нього більше ні будинку, ні рідних. Не можна равнодушно читати рядка про те, як
… бездомний і безрідний,
Повернувшись у батальйон,
Їв солдат свій суп холодний
Після всіх, і плакав він
На краю сухої канави,
З гіркої, дитячій тремтінням рота,
Плакав, сидячи з ложкою в правої,
Із хлібом у лівої, — сирота
Правда, що несе в собі поема Твардовского, часто буває дуже гірка, але ніколи не буває холодна. Вона завжди зігріта серцевим теплом автора, його співчуттям до солдатів нашої армії й взагалі до «нашим» — це добре слово того воєнного часу не раз звучить у поемі. Мені подобається, що любов і доброта присутні тут не у вигляді якихось спеціальних пояснень, а просто живуть у кожному слові, у кожній інтонації
Подивитися — і впрямь — хлопці!
Як, по правді, жовторотий
ЧиНеодружений він, одружений,
Цей стрижений народ…
Повз їхні скроні чубатих,
Біля їх мальчишьих око
Смерть у бої свистіла часто
И чи мине цього разу?
Всі ці хлопці, не крім самого Теркина, — прості люди, і показані вони в самих буденних обставинах. Автор спеціально уникає описувати героїчні моменти, тому що по своєму досвіді знає: війна — це важка робота. У нього «дрімає, скорчившись, піхота, сунувши руки в рукави» або «посипає дощик рідкий, кашель злої терзає груди.
Ні клаптика рідної газетки — козячу ніжку загорнути». Розмови бійці заводять зовсім не на «високі» теми — наприклад, про перевагу чобота перед валянком. І закінчують вони свою » війну-роботу» не під колонами рейхстагу, не на святковому параді, а там, де в Росії звичайно закінчуються всякі жнива, — вбане.
Отже, символом народу-переможця став у поемі Твардовского звичайна людина, рядовий солдат. Поет зробив його переживання зрозумілими й близькими для нас, його нащадків. Ми ставимося до його Василя Теркину із вдячністю й любов’ю. Цими ж достоїнствами й ще своїм демократизмом «книга для бійця» стала близька й читачам-фронтовикам
Відомо, що для творів мистецтва час є самим головним критиком, і багато книг не витримують цього жорстокого випробування. Наш час теж не остання віха на шляху добутку Твардовского. Можливо, що випливають покоління росіян будуть читати її під яким-небудь іншим кутом зору.
Але я впевнений, що поема буде однаково читатися, тому що розмова в ній іде про неминущі цінності нашого життя — батьківщині, добрі, правді. Автор, немов передбачаючи майбутнє життя свого добутку, кінець поеми зробив напуттям:
Повість пам’ятного часу,
Цю книгу про бійця
Я и почав із середини
И закінчив без кінця
З думкою, може, сміливої
Присвятити улюблена праця
Полеглі пам’яті священної,
Всім друзям пори військової,
Всім серцям, чий дорогий суд
Я вважаю, що Твардовский зовсім прав — теперішня поезія не має ні кінця, ні початку. А якщо вона породжена роздумами про долю й ратний подвиг цілого народу, те й поготів може розраховувати на вічність
Тема війни в сучасній літературі