Твір-Міркування про ідеальний ліричний світ Фета

А. А. Фет належить до числа тих російських поетів, слава яких не була фомкою ні при житті, ні після смерті. Він писав у непоетичну епоху, так, до речі, і сам ніколи не прагнув до слави. Але Фет-Художник створив дивний мир чарівної поезії, поезії, за якої його неодноразово дорікала російська критика, що ніяк не могла знайти в лірику поета настільки необхідні для неї суспільні мотиви.

Дійсно, А. Фет демонстративно протиставляв себе своєму часу, заявляв, що не зобов’язано бути громадянином, жив врозріз із духом часу. А тому творчість А.

Фета

було затавровано ярликом «мистецтво заради мистецтва». И довгий час ніхто не бажав бачити всю красу його творчості, у якому відбилися дивно безнадійні погляди поета на життя, тому що на питання про настрій його душі він завжди відповідав: «Пустеля!» Ще в 1850 році А. Фет писав: «Ідеальний мир мий зруйнований давно…» Місце цього миру зайняло буденне життя. І чим більше поет поринав у неї, тим сильніше він прагнув вийти з-під її влади у своїх віршах. В останньому, найкращому, збірнику віршів А.

Фета «Вечірні вогні», де найбільше гостро відбилися протиріччя між Фетом-Людиною й Фетом-поетом, виразно звучить

потреба вирватися на простір, нагодований повітрям поезії: Без зусиль Із плескотом крилий Залітати — У мир прагнень, Преклонінь И молитов; Радість чуючи, Не хочу я Ваших битв Це прагнення нагадує знамените висловлення А. Фета’ «Хто не в змозі кинутися із сьомого поверху долілиць головою з непохитною вірою в те, що він воспарит по повітрю, той не лірик…» В А. Фета взагалі багато епітетів «повітряний», «крилатий», дієслів «літати», «ширяти», «окрилитися».

Відхід від реального миру в мир, створюваний за допомогою мистецтва, — характерна риса романтизму. Дійсно, у Фета багато загального з ліриком Жуковським. Але є й істотні розходження в ідеальному ліричному світі Фета, на противагу В Жуковському, немає нічого містичним, потойбічного Споконвічним об’єктом мистецтва, на думку А. Фета, є краса, що властива самої дійсності й тому неизбивна «Мир у всіх частинах своїх дорівнює прекрасний…» Нічому жахливому, жорстокому, потворному немає доступу в мир фетовской лірики.

Почасти, можливо, у цьому її однобічність, «відтворення не предмета, а тільки його ідеалу». Ліризм А. Фета дзенькає в унісон красі Але поняттю «краса» А. Фет надає й філософське значення.

Поезія адже є проникнення в «саму таємну суть миру», чого не може, скажемо, зробити наука. Художнє пізнання полягає в тім, щоб охопити предмет у всій його цілісності, а із всіх мистецтв, найбільші можливості для цього відкриває поезія Лірика А. Фета надзвичайно рухлива.

Всі предмети поет змушує «коливатися, тремтіти, тріпотіти». Його поезія повна заходів природа й любов насичені «пахощами», «ароматами», «заходами трав», «запашних ночей». Часто зливаються воєдино зір і слух: далечінь дзенькає, звуки пісні стають сріблистим шляхом, голос співачки обертається місяцем, зорею, морем. Особливе місце в лірику А. Фета займає музика.

У вірші «Сіяла ніч… » пісня персоніфікує образ улюбленої жінки.

Музика — це почуття, що зароджуються, напівпочуття, найтонші відтінки Вірші А Фета надзвичайно мелодійні, не випадково багато хто з них лягли в основу романсів В А. Фета всі, зображуване їм, неясно, смутно, невиразно. Йому не вистачає слів, він ремствує на неповноцінність мови: Як бідний наша мова? — Хочу й не можу. Не передати того ні другові, ні ворогові, Що буйствує в груди прозрачною волною…

А тому він любить протиставляти «грубим» людським словам мова квітів, «ясно мовцем» нічна безмовність (вірш «Запашна ніч, благодатна ніч…

«). Поезія мовчання — один з улюблених прийомів Фета — передає сипу почуття набагато сильніше лементу. І при цьому А. Фет досягає величезної музикальності вірша: Зріє жито над жаркою нивою, И від ниви й до ниви Жене вітер примхливий Золоті переливи А.

Фету часто вказували на граматичні помилки, але іноді йому самому вдається здобути перемогу над граматикою: у вірші «Шепіт, боязке диханье…», приміром, немає жодного дієслова.

Хоча мир Фета у всіх своїх проявах дорівнює прекрасний, він все-таки зводиться до трьох основних складових: природі, любові, музиці, які тісно зв’язані між собою, переплетені й утворять єдиний художній мир. Опис природи в А. Фета здобуває романтичне звучання, а одне із властивостей ліризму поета — уміння озвучити німу природу.

Основу більшості любовних віршів А. Фета становить дізнавання дорогого жіночого образа: Тільки зустріну посмішку твою, Або погляд уловлю твій втішний, Не тобі пісня любові я співаю, А твоїй красі ненаглядної! Щирим предметом віршів А. Фета стає не те, що торкнуло серця в дану мінуту, а ті почуття закоханості в красу, які викликаються при цьому Мир Фета можна назвати миром «єдності протилежностей», гармонічного їхнього злиття.

Головним словом у лірику Панаса Фета можна назвати слово «божевільний». Але в цьому-те шаленості, у цьому злитті музики, природи й любові і є вище вираження поезії миру, відбиття земної краси в дзеркалі мистецтва: Я тобі нічого не скажу, Я тебе не стривожу нітрохи. И о тім, що я мовчачи повторюю, Не зважуся нізащо натякнути В основному в лірику Фета зустрічаються вірші про красу природи, її досконалості, про те, що людина повинен прагнути до тої внутрішньої гармонії, що є присутнім у природі. Найбільш близькі мені вірші про весну — моїй улюбленій порі року, і про осінь, що я не люблю так само, як не любив, судячи з його творчості, поет. Наприклад, вірш «Нудьга»: Коли на сірий, мутний небокрай…

Як унило, сумно цей вірш, і як звучно, радісно, весело в порівнянні з ним звучить інше: Сад весь у кольорі, Вечір у вогні, Так освежительно-радісно мені!

Дуже важко відокремити вірші про природу від любовної лірики Фета. У його творчості природа й почуття єдині, взаємозалежні й взаємозалежні Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка, Світло нічної, нічні тіні, Тіні без кінця, Ряд чарівних змін Милого особи… Вірш настільки гармонійно, що не впадає в око відсутність у ньому дієслів Поезія Фета надзвичайно музична, багато хто його вірші стали романсами, наприклад, «Сіяла ніч.

Місяцем був повний сад», «Я тобі нічого не скажу», «На зорі ти її не буди» — от лише деякі з них. Буває в мене й такий настрой, коли хочеться співати, жити, радуватися. У такий час я віддаю перевагу віршам, у яких я бачу оптимістичність, віру в прекрасне майбутнє: Але вір весні. Її промчиться геній, Знову теплом і жизнию дихаючись Для ясних днів, для нових одкровень Переболить скорбна душачи Думаю, у кожної людини хоча б один раз у житті буває момент, коли він замислюється про зміст свого життя, коли йому хочеться побить на самоті, поразмишлять.

Тоді я відкриваю вірш «Смерть»: «Я жити хочу! — кричить він, сміливий. — Пускай обман! ПРО, дайте мені обман!» И в думках ні, що це лід миттєвий, А там, під ним — бездонний океан.

Бігти? Куди?

Де правда, де помилка? Опора де, щоб руки до неї простерть? Фет у своїй поезії піднімає й вирішує вічні питання, от чому вона не старіє й цікава нам так само, як і його сучасникам, що колись уперше читали його рядка. Не життя жаль із томливим диханьем.

Що життя й смерть?

А жаль того вогню, Що просяяв над цілим мирозданьем, И в ніч іде, і плаче, ідучи


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Твір-Міркування про ідеальний ліричний світ Фета