Твори О. Т. Твардовського «про час і про себе…»
Російський поет, журналіст, перекладач, лауреат багатьох літературних премій. Долю Твардовського можна назвати типовою для людини радянського часу: поет свято вірить в ідеали, проголошенні більшовиками, згодом проходить через розчарування, на собі відчуває безжальний тиск влади, яка доводить до смерті. Популярність до Твардовського прийшла з виходом поеми «Країна Муравія» . Всенародну любов здобув автор уроки Великої Вітчизняної війни: працюючи військовим репортером, створює «книгу про бійця» — «Василь Тьоркін» . Тема війни
Смішливий, веселий, кмітливий Василь Тьоркін продовжує своє літературне життя у поемах «Дім при дорозі» та «Тьоркін на тім світі» , але тональність образу стає більш трагічною, звучить критика на адресу радянської бездушної бюрократичної системи.
У наступних поемах — «За даллю даль» , «По праву пам’яті» — знову ж таки виразним є голос правдивого, критичного, авто-ра-вільнодумця. Твардовського вдруге звільняють з посади головного редактора журналу «Новий світ» . У своїх творах автор утверджує цінність кожної людини, використовує живу народну мову, фольклор,
Олександр Трйфонович Твардовський відомий читачу насамперед як автор поеми «Василь Тьоркін», що так полюбилася народу. У знак особливої прихильності до героя, що уособлює мужність, простоту, любов до батьківщини і людей, на добровільні пожертвування громадян СРСР у Смоленську було поставлено пам’ятник «Безсмертному рядовому Василю Тьоркіну».
Твардовського-поета завжди цікавила доля своєї країни на крутих поворотах і переломах історії. Лірика поета не відривається від землі, від долі селянина-сівача і солдата. Про них він, здається, знає все і може усе пояснити.
Складнний і суперечливий характер селянина Микити Моргунка з поеми «Країна Муравія». Він шукає казкову країну, де здійсниться його життєвий принцип: «Земля в длину и ширину — кругом своя. Посеешь бубочку одну и та — твоя».
Моргунку б жити не тоді, а зараз, коли цей принцип відроджується у свідомості селян-власників, що відвикли так трудитися, як це розумів герой Твардовського.
Люди нерідко задумуються над тим, з чого складається почуття Батьківщини. У Твардовського в цьому почутті з’єднався багато чого: і материнський голос, і «угол милий», «где єсть деревья, что отец са-дил, где єсть, быть может, прадедов могилы», і рідні поля, ліси, міста. Поету «мила до рыдания» земля батьків, «что на свете одна», — Смо-ленщина.
У фронтовій ліриці поета особливо виділяється тема героїзму, тому в нього з’являється новий жанр — балада: «Балада про червоний прапор», «Балада про товариша», «Балада про зречення». У «Баладі про товариша» із суворою правдою розказано про відступ, про довгий і важкий шлях на схід:
Быть может, кто-нибудь иной Расскажет лучше нас, Как горько по земле родной Идти, в ночи таясь… Біль і ненависть до ворога викликають у бійців картини зруйнованого села: …Стой и гляди! И ты пойдешь Еше быстрей вперед… Один із кращих віршів О. Твардовского «Я був вбитий під Рже-вом» — своєрідний пам’ятник воїнам, що віддали життя за мир на землі: Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте, В пятой роте, на левом, При жестоком налете…
Невідомий солдат, убитий під Ржевом, звертається до тих, хто залишився живий: Завещаю в той жизни Вам счастливыми быть И родимой Отчизне С честью дальше служить.
«Вірші ці, — писав О. Твардовський, — продиктовані думкою і почуттям, які протягом усієї війни і в післявоєнні роки найбільше заповнювали душу». Це було те непозбутнє почуття провини перед полеглими, котре жило в серцях фронтовиків, — усіх тих, хто боровся за Батьківщину і залишився живий.
Сьогоднішнім молодим читачам важко сприймати вірші О. Твардовського, тому що в них багато високого пафосу, що незвичний для молодих. Такі слова, як «честь», «обов’язок», «совість», пішли зі словесного побуту, а ввести їх знову майже неможливо: це потрібно відчувати, як відчував поет.
Коли читаєш поему «Василь Тьоркін», то звертаєш увагу не тільки на подієві глави, але і на ліричні відступи, що названі гранично просто: «Від автора», «Про себе», «Про війну». У них висловлені думки про малу і велику батьківщину, про обов’язок перед нею, про відповідальність кожного «за Родину, за народ и за все на свете». У них автор розмірковує, говорить з читачем правдиво і відверто, поділяється тривогами і надіями.
Так сьогодні з читачем ніхто з письменників не говорить.
У 1941 році, коли вже йшла війна, О. Твардовський написав вірш «Тобі, Україно»:
Какой зто радостный край и богатый! Земля золотая, долины и горм, Заводы и села, хлеба и луга, В суровую зту и грозную пору Ти сердцем любому стократ дорога.
Розмову письменника «про час і про себе» продовжують дві поеми О. Твардовського: «Дім біля дороги» і «За даллю даль». У них перед читачем з’являються Волга, Урал, Сибір, Ангара, Байкал і інші регіони, що відбивають долю великого народу, з її труднощами і грандіозними помилками. Історичне минуле, у якому так багато прорахунків і трагедій. Несподівана зустріч на тайговій станції Тай-шет із другом юності, що був незаконно репресований у 1930-і роки і зараз повертається додому, сколихнула в авторі «тех годов глухую боль».
Особисті спогади перетворяться в спогади, зв’язані з наслідками епохи культу особистості Сталіна:
Так зто было. Четверть вєка Призывом к бою и труду Звучало имя человека Со словом Родина в ряду. Мы звали — станем ли лукавить? — Его отцом в стране-семье. Тут ни убавить, Ни прибавить, Так зто было на земле:
Свій обов’язок поета О. Твардовський бачить у тому, щоб говорити правду в ім’я майбутнього, в ім’я нащадків: «Я жил, я был — за все на свете я отвечаю головой».
Ліричні вірші Твардовського не схожі на вірші О. Блока, С. Єсе-ніна чи В. Маяковського, у них завжди є присутнім «громадянський присмак». У його віршах залучають сердечність, відкритість і пісенність:
Проїдаємся мы с матерями Задолго до крайнего срока -. Еше в нашей юности ранней, Еше у ролного порога…
Прочитавши тільки один цей вірш — «Пам’яті матері», що нагадує читачу, що він син чи дочка, говориш «спасибі» О. Твардовському за тепло і сердечність думок і слів.
Твори О. Т. Твардовського «про час і про себе…»