Конфлікт між душею й долею

Одним із самих волелюбних і гордих образів у російській літературі мені представляється головний герой поеми М. Ю. Лермонтова «Мцирі». Нелегко зложилося його недовге життя. Народжений і проживший перші шість років серед неприборканих вільних горців, Мцирі маленьким хлопчиком потрапив у полон і ледве не загинув від хвороби під час подорожі з російським генералом.

Мешканці одного з монастирів зглянулися над умираючим. Один з них, вилікувавши хлопчика, узявся виховувати його, готовлячи до чернечого життя.

Незважаючи на те, що ченці

піклувалися про хлопчика, урятували його від смерті, Мцирі називає себе «у в’язниці вихована квітка». Так, монастир став для юнака теперішньою в’язницею, тому що його стіни й уклад обмежували не тільки зовнішню, але й внутрішню волю молодого послушника.

Чернець, що виховав Мцирі, залишався для нього чужим. Юнак страждав від того, що «нікому не міг ськазати священних слів «батько» і «мати», від гіркого почуття самітності, тому що Я бачив в інших Вітчизну, будинок, друзів, рідних, А в себе не знаходив Не тільки милих душ — могил! Всією душею мріяв юнак про батьківщину й «блаженстві вільності»,

але щораз дзвін Зганяв виденья снів живих Про милих ближніх і рідних, Про волю дику степів, Про легенів, ськажених коней, Про битви дивовижні меж ськель, Де всех один я перемагав!..Що мріє поріднитися з вітром і бурою, Мцирі нехтував ченців, що тріпотять перед звуками грози. І не зрячи юнак вибрав для втечі саме грозову ніч: И в година нічна, жахлива година, Коли гроза пугала вас, Коли, столпясь при вівтарі, Ви ниц лежали на землі, Я втік.

Довгі роки неволі не змогли приборкати волелюбну душу бранця.

Навіть коли його, знесиленого й умираючого, знайшли ченці, він відкинув всі їхні духовні цінності: На жаль! — за кілька мінут Між крутих і темних ськель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б рай і вічність проміняв… І в цих словах звучить перемога молодості, сили й здоров’я над покірністю, обмеженістю й сторожкою обережністю розміряного монастирського життя. Ти хочеш знати, що робив я На волі? Жив — і життя моя Без цих трьох блаженних днів Була б печальней і хмурній Неспроможної старості твоєї.

М. Лермонтов Михайло Юрійович Лермонтов — чудовий російський поет, що залишив у спадщину прекрасні добутки, віршоване й прозаїчні: «Вітрило», «На півночі дикому коштує самотньо сосна… «, поеми «Демон», «Мцирі», «Утікач», роман «Герой нашого часу». Романтична поема «Мцирі» одна із кращих у творчості Лермонтова. Вона розповідає про юнака, що жагуче прагне потрапити на батьківщину, Давним-давно задумав я Глянути на далекі поля, Довідатися, чи прекрасна земля, Довідатися, для волі иль в’язниці На це світло народимося ми.

Вихований у монастирі, Мцирі сприймає його як в’язницю й жагуче мріє про вола й будинок. Я бачив в інших Вітчизну, будинок, друзів, рідних, А в себе не знаходив Не тільки милих душ — могил! «Тогда, порожніх не витрачаючи сліз, душі я клятву вимовив: Хоча на мить коли-небудь Мої палаючі груди Пригорнути з тугою до грудей інший, Хоч незнайомої, але рідний. Заради виконання цієї клятви Мцирі живе, він чекає моменту, щоб вирватися на волю, вкусить її насолода, зрозуміти зміст свого існування. За стінами монастиря незнайома йому життя, сполучене із пригодами й небезпеками, але вона не страшить героя.

Це щира воля, заради якої можна ризикувати, піддавати себе смертельної небезпеки, жити повноцінним життям. ПРО, я як брат Обійнятися з бурою був би радий!

Очами хмари я стежив, Рукою блиськавку ловив… Ськажи мені, що серед цих стін Могли б дати ви мені замість Тої дружби короткої, але живий » Меж бурхливим серцем і грозою?.. Мцирі відчув себе вільним, нехай на коротку мить, але відчув щастя бути сильним, здобути перемогу над гідним суперником. Тепер він упевнений, що бути б міг у краї батьків Не з останніх молодців.

Природну силу й спритність Мцирі доводить у смертельній сутичці з барсом.

Герой розуміє, що міг би бути гідним сином свого народу…так, рука доля Мене вела іншим шляхом. Не призначено Мцирі пройти на батьківщину, він знає це споконвічно, але нерозважливо кидається назустріч небезпекам і тривогам, щоб напоследок вкусить того щирого й вільного життя, заради якої прийшов у цей мир.

У поемі «Мцирі» Лермонтов дає трагічний образ героя, що розуміє свою приреченість, але прагне всупереч усьому вирватися зі звичного кола ситого й спокійного існування в монастирі. Ці виклики долі, кинутий Мцирі, піднімає його в очах читачів, робить щирим романтичним героєм, хоча він прекрасно знає й зізнається: На мені печатка свою в’язниця Залишила… І знову протест звучить у його вустах: На жаль! — за кілька мінут Між крутих і темних ськель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б рай і вічність проміняв.

» Такого героя не забути!




Конфлікт між душею й долею