Сім’я й школа в століття утворення
Я підійшла до цієї теми як учитель російської мови: розбила її на два словосполучення. Сім’я й школа і століття утворення Почну із другого. Отже, століття утворення.
Це підрядне словосполучення, століття — головне слово.
Століття чого? Утворення — залежне. Так, ми живемо вже в 21 столітті, і новий час диктує нові правила й для утворення теж. Обновляються Основні принципи утворення. На перше місце в навчальному процесі виходять індивідуалізація й самоосвіта.
При цьому основними навичками повинні стати : По-перше, глибоке володіння
Хоча на Першому
Це, звичайно ж, сім’я й школа. Зверніть увагу, словосполучення сурядне, тобто слова в ньому рівноправні по відношенню друг до друга. Але на першому місці коштує все-таки сім’я. І це не випадково.
Саме сім’я відіграє головну роль у процесі формування особистості. Саме в сім’ї формуються основні риси характеру дитини, його звички. І яким буде дитина, благополучним чи ні, залежить від того, які взаємини в його сім’ї. Світлі враження, вірні погляди, отримані в дитинстві, залишають слід на все життя і як броня захищають душу від всіх поганих впливів.
Не можу не привести приклади висловлень відомих педагогів і письменників про роль сім’ї у вихованні дитини. В. А.
Сухомлинский говорив, що «сім’я — це те середовище, де людина повинен учитися творити добро». А.
С. Макаренко в «Книзі для батьків» попереджає нас, що дитини ми виховуємо не тільки тоді, коли повчаємо його або розмовляємо з ним. «Ви виховуєте його в кожний момент вашого життя. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми й про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви спілкуєтеся із друзями й з ворогами — все це має для дитини велике значення».
«Процес виховання особистості починається в сім’ї, — говорив Л. Н. Толстой. — Успішність його залежить від багатьох факторів, у тому числі й від способу життя батьків, які являють приклад для дітей. І якщо він буде позитивний, то він буде сприяти «доброму» вихованню. Неможливо виховати добре дітей, якщо сам дурний».
Але найбільше мені сподобалася думка В. Г Бєлінського про виховання в сім’ї. Не очікувала, що літературний критик так правильно й сучасно й для нас може міркувати про сім’ю й школу: «На батьках, на одних батьках лежить священнейшая обов’язок зробити своїх дітей людинами; обов’язок же навчальних закладів — зробити їхніми вченими, громадянами, членами держави. Первісне виховання повинне бачити в дитяті людини, що міг би згодом тим або іншим, але не перестаючи бути людиною».
Отже, сім’ї приділяється перше місце у вихованні людини. А тепер давайте подивимося, які відносини складаються між сім’єю й системою виховання.
На жаль, взаємні очікування сім’ї й школи не завжди збігаються. Батьки часто бувають незадоволені роботою вчителів і вихователів, не задоволені якістю утворення.
Більш часто можна чути два докори батьків на адресу школи. Які? Куди тільки школа дивиться. Раніше вчили краще. Зі своєї сторони школа висуває претензії до батьків дітей із проблемами в навчанні й поводженні як до вихователів, що не створюють необхідних умов для задоволення потреб дітей.
Звичайно ж, важко домогтися успіху, якщо у своїй практичній діяльності школа не зробить батьків своїми теперішніми помічниками, що проявляють до школи щирий інтерес і оказивающими їй підтримку.
Ефективний розвиток освітнього процесу в школі можливо, якщо здійснити підхід до нього на основі ПАРТНЕРСТВА з родителями й сформувати стійке позитивне відношення до школи в учнів і їхніх батьків за допомогою участі в різних формах навчально-виховної діяльності. У нашій школі вже не перший рік успішно діє така програма. Іде активна взаємодія сім’ї й школи в справі створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини. Я провела невелике опитування серед учнів нашої школи, щоб з’ясувати, наскільки часто батьки цікавляться шкільними справами своїх дітей.
Втішно відзначити, що 68 % учнів відповіли: щодня. Звичайно, минулого й інші відповіді.
Але варто враховувати, що є такі батьки, яким просто фізично бракує часу на виховання дітей, тому що цей час віднімає робота. Останнім часом з’явилася ще одна нечисленна категорія батьків, які залишають дітей з бабусями, їдучи на заробітки. І не їх у тім провина, що діти залишаються без належної уваги. Таке час.
Я думаю, що щирий інтерес батьків до шкільних проблем викликаний саме тим, що Партнерство батьків і школи починається із залучення перших у керування шкільними справами.
У нашій школі діють дві спільні організації вчителів, учнів і їхніх батьків: Рада школи й піклувальна рада. Крім того, батьки утягуються й у позакласну роботу: беруть участь у спортивних змаганнях, бувають почесними гістьми й учасниками розважальних і тематичних вечорів, допомагають у справах краєзнавчого напрямку й у трудові. Раз у рік у школі проводиться день відкритих дверей, коли батьки можуть не просто прийти в школу, поговорити із учителями, але й поприсутствовать на уроках. У розробку цієї програми взаємодії сім’ї й школи ми взяли до уваги наступні ключові моменти:
Батьків треба зробити якщо не гравцями, те хоча б уболівальниками своєї команди Цінувати в батьках ініціативу й відповідальність Розвивати й підтримувати ініціативу, творчі можливості батьків, уміння їх виявити Створювати атмосферу довіри на основі взаємоповаги Уникати протиборства й конфліктів Відношення дітей до школи залежить від відношення до неї батьків На цій основі можливо ефективне співробітництво сім’ї й школи в процесі навчання й виховання. І отоді, у процесі цього співробітництва й виросте теперішня людина й громадянин.
А що таке громадянин? Батьківщини гідний син!
Сім’я й школа в століття утворення