Пейзажна лірика у творчості А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова
А. С. Пушкін і М. Ю. Лермонтов видатні поети першої половини 19 століття. Основним видом творчості в обох поетів є лірика. У своїх віршах кожний з них описував багато тим, наприклад, тема волелюбності, тема Батьківщини, природи, любові й дружби, поета й поезії.
Всі вірші Пушкіна наповнені оптимізмом, вірою в існування прекрасного на землі, яскравими фарбами в зображенні природи, а в Михайла Юрійовича скрізь простежується тема самітності.
Лермонтовский герой самотній, він намагається щось знайти в чужому краї Що шукає він у краї далекому,
Мальовничими, барвистими квітами він описує осінній пейзаж: «прекрасне природи увяданье», «у багрець і золото одягнені ліси». Читаючи його вірша про природу, які наповнені чарівними звуками, ми мимоволі бачимо, уявляємо собі чудові
Лермонтова вільна, романтична стихія. У своїх віршах він як би перегукується з різними природними явищами. Для нього вітер у небесах, щось могутнє й сильне Шуми, шуми ж, вітер у ночі, Грай вільно в небесах И освіжи мені груди й очі Лермонтовскому ліричному героєві доводиться вступати в єдиноборство із природою, і це боротьба рівних сил. У його ранній ліриці переважають екзотичні картини Кавказу, його улюбленого краю.
Він створює у вірші «Ранок на Кавказі» романтичний пейзаж, описуючи зірки, місяць, туман, хмари, хмари Світає в’ється дикої пеленою Навколо лісистих гір туман нічної…
Для Пушкіна природа це рідний будинок, у якому він ховається від обридлих йому проблем, де він відпочиває від суєти життя. У вірші «Село» він говорить: «Я тут від суєтних оковів звільнений, учуся в істині блаженство знаходити». У Лермонтова ж природа з’являється в обличии могутньої, сильної істоти, але у вірші «Ранок на Кавказі» з’являється й сентиментальний опис пейзажу От на скелі новонароджений промінь Зародився раптом, прорізавшись меж хмар, И рожевий по річці й наметам Розлився блиск, і світить там і там.
Поезія цих двох великих поетів дуже різна, хоча Михайло Юрійович і є продовжувачем пушкінських створінь, але він затворів в епоху формування періоду жорстокого режиму миколаївської реакції; а Пушкін у часи революційного підйому й віри в прекрасні ідеали волі й рівності всіх людей. Поезія Лермонтова глибоко трагична, вона повна розчарувань у житті. У творчості Олександра Сергійовича, ми знаходимо для себе багато тих речей, які близькі нам, його творчість учить нас життя, виховує в нас добрі почуття, говорить про любов. Пейзажна лірика у віршах цих поетів є основним напрямком їхніх добутків, вони відчували себе дітьми природи, що була натхненням на творчість До «Євгенія Онєгіна» протистояння людини й суспільства була показана в А.
С. Грибоєдова в його комедії «Горе від розуму». Головна діюча особа цього добутку, Чацкий, як і Онєгін, незадоволений суспільством, у якому живе. Але, на відміну від Онєгіна, Чацкий намагається змінити чтото у фамусовском суспільстві, критикуючи його.
Хоча просвітительські ідеї Чацкого виявилися неплодотворними, герой комедії все-таки діє. Онєгін же, хоча нехтує світло, все-таки живе за його законами, не намагається нічого змінити, а равнодушно нудьгує Автор показує Євгенія Онєгіна в різній обстановці в театрі, у кабінеті, на балі, описує його як «забав і розкоші дитя».
Але Пушкін не обмежується зовнішнім описом, він дає читачеві внутрішній мир Онєгіна. У душі героя свої конфлікти, комплекси, парадокси. Автор оцінює Євгенія Онєгіна неоднозначно: «А чи був щасливий мій Євгеній» Ні, «… рано почуття в ньому охолонули», «…розлюбив він нарешті И лайка, і шаблю, і свинець…» і «…
Ніщо не торкало його». Це симптоми щиросердечної недуги. Якого Пушкіна називає його «російською нудьгою», подібної «англійському спліну».
Це стан домінанта характеру Онєгіна Пушкін писав Плетньову: «Агов, дивися, нудьга гірше холери».
Холера вражає тіло, а нудьга вбиває душу. У душі Онєгіна немає радості, гармонії, благодаті. У чому причина цієї хвороби душі.
Григор’єв у статті «Погляд на російську літературу зі смерті Пушкіна» висловлює думку, що нудьга Онєгіна пов’язана з його вродженим, природним критицизмом, властивому російському здоровому глузду. Критик затверджує, що критицизм Євгенія й, отже, нудьга походить від його обдарованості, а не від озлобленості, скептицизму, як у Чайльд Гарольда.
Бєлінський уважав, що «озлоблений розум» «ознака вищої натури» і знак того, що Онєгін морально вище навколишніх. Він дізнавався себе в «душі себелюбної й сухий», читаючи роман, і страждав від цієї разючої подібності Дружба Онєгіна й Ленского показує, що Євгеній не бездушний. Він не демон, не пародія, не «модна примха», а звичайна людина, «добрий малий», яких на світі багато.
Онєгін не знає, що йому потрібно, але точно знає, що його не влаштовує те, чим задоволена посередня юрба Євгеній віддається нудьзі й позіханню.
Цікаво, що лермонтовский Печорин, персонаж добутку «Герой нашого часу», що так само, як Чацкий і Онєгін, відкидає суспільство, на відміну від Онєгіна намагається взяти в долі свою частку радості. У цих двох героїв життєві шляхи різні, але результат одна нудьга, туга й нудьга. Обидва романи, «Євгеній Онєгін» і «Герой нашого часу», мають відкритий фінал, як у самого життя Писарєв у статті «Базарів» писав, що Онєгін «занадто багато й рано все взяв від життя, усім об’ївся». Критик затверджує, що Євгеній «носить гарне розчарування» у торжестві розуму й просвітительських ідей, за допомогою яких неможливо чтолибо змінити вобществе.
Нудьга Онєгіна це не поза, а добровільний тяжкий хрест. Євгеній несе його всюди: у Петербурзі, у селі, у подорожі по Росії. Скрізь його переслідує туга, він тяготиться життям.
Він вертається з подорожі в Петербург, де знову зустрічає Тетяну, і все для нього міняється. Він кається в тім, що не зрозумів, не полюбив Тетяну і в тім, що на дуелі вбиває свого друга Ленского («…
Закривавлена тінь йому була щодня»). У душі Онєгіна прокидається спрага любові, розуміння. Закоханість у Тетяну виліковує Онєгіна від критицизму розуму
Пейзажна лірика у творчості А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова